Перейменування уже відлунало, але голос ображених ще витає в рідному кропивницькому повітрі. Кампанія за «Єлисаветград» відзначилася потужними фінансовими вливаннями. Це й не дивно, зважаючи на значну частку бізнесменів – прихильників цієї назви. А коли сторона, за якою стоять великі фінанси, програє, вона ніколи з цим не змириться. Ще б пак – такі гроші на рекламу викинули, усе місто білбордами й сітілайтами закидали, депутатів фінансово зацікавлювали, а українська назва все одно перемогла, та ще й без будь-якої фінансової підтримки. Тут уже – справа честі і уявне право на реванш. Тому прихильники «Єлисаветграда» оговталися після першого шоку й хутко вималювали нову стратегію боротьби, яка, судячи з подій, зводиться до чотирьох основних пунктів.

1. ВИКЛИКАТИ НЕГАТИВ У МЕШКАНЦІВ МІСТА ЩОДО НОВОЇ НАЗВИ.

Нещодавно містяни поскаржилися у соцмережі, що по квартирах невідомі люди розповсюджують листівки маніпулятивного змісту.

Проаналізуймо основні фрази цих листівок:

«14 липня відбулася видатна історична подія – наше з вами місто отримало нову, придуману патріотами назву». Слово «придуману» вставлене сюди для нав’язування відчуття несправжності, штучності нової назви.

Далі: «Команді Арсенія Петровича Яценюка, на чолі з паном Парубієм, вдалося таки переламати ситуацію і зробити по-своєму». Тут цілий набір агресивних засобів. От що нині думає народ про діяльність Яценюка на посаді прем’єра? Нічого хорошого – тарифи, інфляція тощо. А тому достатньо увести нову назву міста в один контекст з образом Яценюка і все – люди починають її ненавидіти так само, як і колишнього очільника уряду. Наступний прийом – слова «переламати» і «зробити по-своєму». А тепер згадаймо, якими словами описав Стрижаков факт перейменування: «Цинично, подло, через колено», — настрочив він у ФБ одразу після голосування. Тому, поки в соцмережах активно обговорюють можливе авторство цих листівок, лінгвістичний аналіз уже демонструє, що і їхні автори, і Стрижаков отримали однакові інструкції зі спільного джерела. Що є по-справжньому цинічно й підло – то це якраз розповсюджувати такі листівки.

Далі речення «Ми всі живемо в умовах АТО», яке вжите, аби нагадати містянам коронну популістську фразу тих, хто не хоче, аби Україна нарешті позбулася комуністичних і колоніальних міфів: «в странє вайна, а ані тут, відєш лі, пєрєімєновивают».

До того ж автори листівки переслідували не тільки перейменувальну мету, бо далі читаємо: «Команда Яценюка гідно представлена у нашому місті народним депутатом Олександром Горбуновим…

Так, дійсно нашими депутатами було прийнято ряд рішень – підняття тарифів до європейського рівня, введення військового податку, зменшення необґрунтованих соціальних виплат… Команда Яценюка дбає про вас. Пам’ятайте про це на наступних виборах». І ключовим тут є слово «вибори». О.Горбунов пройшов до ВРУ за списками «Народного фронту» Яценюка. Звісно, на наступних виборах у цієї сили шансів небагато, тому Горбунов, цілком вірогідно, захоче балотуватися як мажоритарник. А хто йому буде протистояти? Правильно — або Яриніч, або Стрижаков, а може, й обидва.

Горбунов має підтримку більшості проукраїнського, патріотично активного електорату. Яриніч же дещо розгубив свій рейтинг, відзначившись то дружбою з одіозними екс-регіоналами в міській раді, то фактами тиску на міський депутатський корпус щодо перейменування, то участю у рускомірському шабаші-мітингу проти Інгульська. А тут ще й такий програш єлисавєтинців, до того ж попереду неприємні пояснення своїм виборцям, чому в день голосування він їх зрадив і взагалі не прийшов у ВРУ. Стрижакову теж доведеться пояснювати, чому при таких фінансових вливаннях, поїздках до Прибалтики і ледь не «поцілунків» з Кравчуком – Єлисаветград пролетів. Одним словом – на коні тільки Горбунов. Отож, на думку конкурентів, потрібно «мочити» його репутацію. А це легко зробити, поставивши у свідомості виборця знак дорівнює між прізвищами Яценюк=Горбунов. І перекласти таким чином увесь негатив виборців від того, що робиться в країні, на нього. І Горбунов має розуміти, що це тільки перші «квіточки».

2. ПОСІЯТИ ДУМКУ, ЩО НОВЕ ІМ’Я НАВ’ЯЗАЛИ.

А от це вже така технологія, що доведеться пояснювати на прикладах. Уявіть собі ситуацію: сусід придбав новий будинок і запрошує на новосілля. Ви хочете зробити корисний подарунок, тому відверто в нього про це запитуєте. Сусід говорить, що для повного раю в будинку не вистачає телевізора, планшета й пральної машини. І пропонує вам придбати будь-що із цього списку. Ви з друзями біжите в магазин і купуєте телевізор. З почуттям гордості за хорошу справу вручаєте його сусіду, але замість вдячності чуєте: «Е, ні! Я не хотів це. Ви мені нав’язуєте». Усі, м’яко кажучи, здивовані, але пам’ятають, що в списку ще дві позиції. Йдуть в магазині і повертаються з новим ноутбуком. Але знову замість вдячності ви чуєте: «Я проти! Ви мене не спитали! Я взагалі ніколи не хотів ноутбука». Цього разу уже обурюєтеся ви й нагадуєте, що він сам натякнув. «Нічого не знаю! Мєня нє слишат і навязивают!» — чуєте ви на всі свої питання… А тепер усвідомте, що точнісінько так вели себе й наші місцеві депутати. Відповідно до закону про декомунізацію назву міста має обрати громада шляхом ведення широкої дискусії, обговорення на громадських слуханнях тощо.

Обрану назву затверджує міська рада й подає до ВРУ, аби затвердили уже там. Але наші депутати вирішили зняти з себе відповідальність і подали не одну, а сім (!) назв, мовляв, самі визначитися не можемо, тож обирайте ви. ВРУ й обрала зі списку назву Інгульськ, як найбільш обґрунтовану, бо найменування міст за назвами річок, на яких вони стоять, – чи не найпоширеніша світова практика. І тут почалося. Кіровоградські депутати висловлюють незгоду (!) з таким рішенням. ВРУ, м’яко кажучи, здивована: ви ж самі подали цю назву. «Ну і що? Самі подали, а тепер проти», – відповідають обранці. ВРУ бере зі списку наступну назву – Кропивницький. Що роблять наші Волкови-Яринічі? Знову нагинають депутатів і ті голосують проти. Від такої логіки в будь-якої адекватної людини розрив причинно-наслідкових зв’язків станеться. Подивилася ВРУ на цей цирк – і вирішила проголосувати нарешті за Кропивницький, бо інакше за кілька місяців уже б весь список перебрали, а місто так би й залишалося без назви. Тому, якщо депутати і можуть нині виставляти претензії, то тільки собі, за те, що дурили свої виборців і обіцяли «всьо парєшать». А ВРУ діяла відповідно до поданих ними ж документів, і перейменувала місто за цілком прозорою і законною процедурою.

3. НАВ’ЯЗАТИ ДУМКУ, ЩО НІБИТО ГРОМАДУ НЕ ЗАПИТАЛИ, БО НЕ ПРОВЕЛИ РЕФЕРЕНДУМ.

А це ще більша брехня, бо громаду питали і не раз! Скільки було проведено публічних заходів, скільки круглих столів, конференцій, громадських слухань, виступів на телебаченні й радіо… Кожен міг прийти й висловити свою думку. Активні громадяни так і робили, не чекаючи поки їх прийдуть запитувати з хлібом-сіллю. А люди, які за весь відведений на обговорення час не спромоглися встати з дивана і хоч якось долучитися, окрім гнівних криків на кухні: «Лучше би занялісь дєлом!», починають тепер писати в соцмережах, що їх, бачите, не запитали? А ідея референдуму, яка активно нав’язується містянам, у сучасних умовах є майже злочинною, бо, як показують останні події, такі ідеї приходять до нас із чужої країни. Невже нашому спокійному місту потрібен той жах, який принесли референдуми в Крим і на Донбас?

4. ЗАДУРИТИ МІСТЯНАМ ГОЛОВУ МІФАМИ ПРО СУДИ Й АПЕЛЯЦІЇ.

Нещодавно пройшла інформація, що оскаржувати нову назву міста буде регіоналка Олена Лукаш. Про її заслуги перед Януковичем я вже писала раніше. До того ж пані Лукаш керувала міністерством юстиції в уряді Азарова. Пригадайте, якими методами діяла правова система під час каденції Януковича-Азарова. Тут, як кажуть, без слів. Я особисто знаю багатьох прихильників назви Єлисаветград, які були відверто шоковані такою звісткою.

Насправді усі згадані тактики – тільки обдурювання виборців. Механізму повернення до назви Кіровоград не існує. Тому це звичайне створення паніки для накручування рейтингів.

Годі метатися в гонитві за міфами про «золотой вєк города», карети й бали Єлисаветграда. Нині вік прогресу й передових технологій. Сьогодні жителі міста їздять на сучасних автівках, працюють в IT-компаніях, користуються GPS і навіть ловлять покемонів у міській раді. То про які карети й бали сьогодні може йти мова? Минуле, яким би золотим воно не було, має залишатися в минулому. Звісно – це не привід взагалі забути про добу Єлисаветграда. Бо в реаліях сьогодення вона може зробити й хорошу справу, ставши, за умови грамотного менеджменту, однією із багатьох ланок успішного туристичного розвитку міста.

Саме ж місто отримало нову назву, і тепер наше завдання – наповнити її новим – СУЧАСНИМ (!) змістом.

Автор: Ольга Кирилюк

Категории: Мир| государство

Метки: Кіровоград, Кропивницький