Театральний проект “ДО”
В усі часи фінансові кризи траплялися в періоди духовного занепаду суспільства, як наслідок порушення балансу між матеріальним і духовним. Як і хвороби фізичного тіла людини, що є наслідком його духовного занепаду. Гармонія між фізичним і психологічним, матеріальним і духовним — запорука справжнього здоров’я. Тому як важливі екологічні умови нашого існування та якісні продукти харчування, так ще більш великий вплив на наше здоров’я має духовний продукт, що ми вживаємо. Зголодніла душа уособлює набагато більшу загрозу для нашого здоров’я, ніж фізичний голодомор.
Як альтернативний продукт тому духовному сурогату, яким нас годують з екранів телевізорів, в деяких мегасучасних мистецьких центрах (таких собі мистецьких МакДональдсах), ми вирішили створити цю поетичну виставу, в якій можна знайти для себе відповіді на найважливіші життєві питання, пораду і розраду, своєрідні ліки для душі, чим і була завжди поезія в історії людства.
А ще ця вистава, створена на численні прохання телеглядачів, щоб надати їм можливість живого енергетичного обміну зі своїми улюбленими акторами, учасниками телевізійного проекту “Тридцять сонячних поезій”. Вона допомогає кожному по-новому побачити своє власне життя, переосмислити його і таким чином змінити на краще.
У виставі зайняті актори з різних київських театрів, всі вони медійні обличчя, відомі за численними кінофільмами, телесеріалами, телепередачами.
За жанром вистава – це містична феєрія на теми пошуку себе, своєї справжньої другої половини та власного вибору Долі. Це енергетично потужна містерія, де актори оголюють свою душу, після якої виходиш іншою людиною.
На перший погляд вистава «ДО» має мелодраматичну фабулу — тут і славнозвісний любовний трикутник — одна жінка та два чоловіка, що кохають її, кожен по-своєму, і заплутавшийся у своїх стосунках з трьома жінками чоловік.
Завдяки кінематографічним прийомам ми можемо побачити також і попередні історії з життя наших героїв, почути підказки, які робить кожному з них Бог, а також у фіналі дізнатися як все це мало відбутися за його сценарієм. ДО того як вони зробили з неї СВОЮ виставу. Всі вони прагнуть знайти вихід з життєвого лабіринту, сповненого пасток, які здебільшого ми влаштовуємо собі самі, перетворюючи своє тіло на в’язницю для власної душі, не маючи мужності змінити те, що ми можемо і маємо змінити та душевного спокою прийняти те, що ми не можемо змінити, а головне — мудрості відрізнити одне від іншого.
Бог, як драматург, пише для кожного з нас прекрасну п’єсу життя, але вистава яку ми робимо з неї щоденно своїм вибором виходить у кожного своя. А може треба просто почути поклик своє душі та піти ДО неї…
Театральний проект “ДО” виношувався довго, близько трьох років, тому і пологи, які відбуваються саме зараз далеко не миттєві.
Тобто всі ми:продюсери, режисери, актори, а з нами і глядач, реакція і думка якого теж чинять вплив на цей процес, народжуємо зараз дитя, що може виявитися геть несхожим на своїх сучасників. Поетичний театр сьогодні — це непахане поле. Між тим це стародавній тип театру, який має свої закони. Отже, народження нашого немовляти відбувається з відродження давнього, але вже за новими принципами, що інколи можуть навіть сперечатися зі старими законами і встановлювати свої.
В чому полягає своєрідність цього проекту?
По-перше, це не літературно-музична композиція,а побудована за всіма законами сцени драматична вистава. Але основа її — не віршована п’єса, як це робила Леся Українка, Уільям Шекспір, Лопе де Вега та багато інших. А п’еса у віршах. Тобто всі учасники постановки спілкуються, сперечаються, конфліктують, вибачаються, здійснюють вчинки за допомогою окремих, складених в чітку фабулу, віршів, що посилює ефективність цих вчинків. Тому всі події стають яскравішими й енергетично потужнішими. Бо поезія відрізняється від віршованої прози саме цим незбагненним впливом на підсвідомість, що набагато швидше та глибше емоційно чіпляє нас і викликає часом несподівані для нас самих реакції. Підсилює це МИСЛЕОБРАЗ, що виникає в уяві актора ДО того,як він починає вимовляти текст.
Тобто актор у своїх діях йде не за логікою текста, яка і так зрозуміла з вірно вибудованих логічних наголосів,а за покликом підсвідомості,що будує в уяві актора дієву ассоціацію. Так, наприклад, на основі поетичних текстів актори будують внутрішню екстремальну лінію поведінки: зривають ланцюги, якими вони скуті, кидаються в омут з головою та розпускаючи крила злетають в небеса…розсипаються на уламки і відроджуються, ніби Фенікс, постаючи з попелу.Таким чином інколи їхні дії на сцені мають не логічне підгрунття,а метафізичне.
Але цей приом має не заважати акторам існувати тут і зараз у запропонованих п’єсою умовах та йдучи за наскрізною дією своєї ролі, не виходити за рамки існуючої побутової реальності та реальних стосунків, що складаються на сцені з партнером. Це своєрідне еклектичне поєднання системи Станіславського, де актори переживають свою роль, ніби все це трапилося з ними самими власне тут і зараз і системи Михаїла Чехова (за якою полюбляють працювати голлівудські актори), коли вони відокремлюють себе від образу і йдуть за параллельною ассоціацією.
У нашій виставі «ДО» ми вперше відкриваємо завісу над тим, як насправді народжуються вірші. Що було ДО їхньго народження і власне стало поштовхом до їхньої появи. Справжня поезія народжується тоді, коли для того,щоб висловити все, що коїться зовні та всередині людини, проза вже замала. Її вже недостатньо, коли людина вибухає на межі емоційного напруження, і тоді вона вибухає музикою, танцем або віршем.
Містичний вплив вистави на підсвідомість гладача підтримує жива музика і живий (без мікрофонів) вокал. А “ДО”- це ще й перша нота в музичному стані. Мінімалізм декорацій, дороге, але стилізоване вбрання учасників дійства уводить гладача від прив’язок до будь-якої географічної та епохальної конкретизації. Тобто автори вистави підкреслюють, що все це могло відбуватися в будь-якій країні за будь-яких часів, і тільки кліпи з минулого та майбутнього героїв натякають, що вони точнісінько такі, як ми, з абсолютно ідентичними, глобальними для кожного з нас, проблемами, і що колись в одному з своїх втілень на Землі, вони жили чи могли б жити тут і зараз поряд з нами або в нас.
Вистава розпочинається з того, що триває Вищий Суд над Жіночою Душею, яка з’являється на ньому у трьох епостасях — Музи, Дружини, Коханки, тобто Духа, Душі і Тіла. І перед глядачем розгортається історія їхнього Земного життя, коли всі вони існували нарізно, кожна в окремому фізичному тілі певної жінки, які в них були взаємини між собою і як склалася доля кожної у боротьбі за головне — за свої КРИЛА. Але автори вистави не ставлять за мету, щоб глядач обов’язково прочитав та зрозумів всі ці деталі та подробиці. Головна мета проекту — це позитивний вплив на підсвідомість, маленький камінець, покладений на ваги з світлого боку, щоб він все ж-таки переважив у кожному з нас, очищуючи духовно, оздоровлюючи, нагадуючи про тих нас, якими створив нас Господь, та про прекрасну п’єсу життя, що приготував для кожного, яку не варто псувати своїм вибором, перетворюючи на трагічну виставу.
Вистава за п’єсою Катаріни Сінчілло “ЙДУ ДО ТЕБЕ”
Над виставою працювали:
народний артист України Валентин Шестопалов,
заслужений артист України Віктор Кошель,
заслужений артист України Євген Нищук,
Катаріна Сінчілло, Олена Хижна, Анатолій Суханов, Ольга Джигурда та інші.
Режисери – заслужений артист України ВІКТОР КОШЕЛЬ та ОЛЕНА ХИЖНА.
Музичне рішення та соло на саксофоні – Іван Вінніков.
Прем’єрні покази відбудуться 23 січня та 27 лютого о 19.00 у Будинку Актора (вул.Ярославів Вал-7), а до Міжнародного Дня Театру в березні місяці цією виставою планує відкритися новий антрепризний театр КХАТ(Київський художній альтернативний театр). Другою виставою цього театру має стати “Чайка” А.П.Чехова.
