Україна 3.0 конституція та структурні зміни
Головне призначення Конституції – забезпечити обмеження свавілля влади та гарантії прав і свобод людини.
Юридичне співтовариство не має більше права помилятися і писати Основний Закон під якусь політичну силу чи владну інституцію.
На плечах юристів лежить ноша щодо застосовування та інтерпретації положень Конституції, яка повинна служити загальному благу та забезпечити насамперед поступальний розвиток країни.
Право Громадян України повинно бути захищено Конституцією:
1. Має бути дух Конституціі котрий спирається на Декларацію прав Людини основні принципи якої:
— cуверенітет нацiї;
— виняткове право народу на створення закону;
— презумпцiя невинностi;
— подiл влади на законодавчу, виконавчу i судову.
2. Конституційно закріпити, що всі різнотлумачення в Законах приймати на користь Громадянина, а не Держави, Уряду, чиновника, тощо.
3. Конституційно закріпити, що Національна ідея – це, по суті своїй, ідеологія розвитку нації і держави.
4. Конституційно закріпити мажоритарну систему виборів у місцеві органи самоврядування, двотурову систему виборів голів міст, вибори до Верховної Ради за відкритими списками партій, та змішаною системою, що була випробувана Конституцією 1996 року.
5. Конституційно ліквідувати повну недоторканість депутатів усіх рівнів влади, залишити тільки професійну недоторканість.
6. Створити постійно діючий Комітет Верховної Ради відповідаючий за висвітлення роботи, звітність та надання правдивої та в повному обсязі інформаціі про діяльність Президента під час президенськоі каденції, а головне надання звітності і висновків перед ВР та суспільством після її закінчення. Президент повинен відчувати невідворотну відповідальність за свої дії після закінчення свого президенства, якщо він порушить присягу.
7. Конституційно закріпити, що призначений президентом прем’єр-міністр не може розпочинати формування свого кабінету, доки Верховна Рада абсолютною більшістю не ухвалить його програму.
8. Конституційно закріпити, що для контролю суспільством коаліції, уряду, влади, як виняток (до встановлення стабільно успішної роботи керуючих органів), проводити щорічний Народний Референдум, з питань довіри Уряду і Коаліціі, на підставі якого робляться зміни Уряду, або перевибори Верховної Ради.
9. Конституційно закріпити принцип прецендентного права в судової системі правочинства.
10. Потрібне також конституційне закріплення неминучого покарання за порушення прийнятої Конституціі.
Потреба структурних змін
Вихід із ситуації, що склалася, можливий лише через здійснення цілеспрямованої державної промислової політики.
Технічні, фінансові, людські, організаційні ресурси, набуті та збережені протягом останніх років, доки їх не втрачено під тиском безцільної та бездарної економічної політики та цілеспрямованих дій зовнішніх конкурентів, необхідно спрямувати на відродження та широкомасштабну структурну перебудову вітчизняного промислового потенціалу.
Стратегічним завданням такої перебудови є забезпечення системної модернізації промислового виробництва, його відповідності сучасним вимогам науково-технологічного прогресу та постіндустріального розвитку.
Стратегічні орієнтири структурних змін
По-перше, поширення ресурсо-, енерго- та екологоощадливих технологій. Зважаючи на довгострокову перспективу зростання вартості енергетичних ресурсів та низький рівень самозабезпеченості ними української економіки, ресурсо- і енергозбереження мають стати провідними складовими політики підвищення економічної незалежності національної економіки, підвищення конкурентоспроможності українських виробників.
По-друге, поступова переорієнтація промисловості із зовнішніх на внутрішні ринки збуту та імпортозаміщення. В умовах постійного посилення конкурентного тиску навряд чи можна розраховувати на значне зростання експорту продукції українських виробників. Це обумовлює необхідність переорієнтації промисловості на забезпечення насамперед внутрішнього ринку продукції, орієнтованої на споживчий ринок (продовольство, одяг, взуття, меблі, предмети побуту, автомобілі), виробничого призначення (сировина та комплектуючі для виробництва готової продукції) та інвестиційної продукції (виробниче обладнання).
По-третє, забезпечення конкурентоспроможності через модернізацію економіки. Це дозволить перейти від механічного збільшення витрат на соціальну сферу до дійсної гуманізації соціально-економічних відносин, яка має міцне підґрунтя у вигляді динамічного зростання економіки та підвищення її продуктивності.
Забезпечення конкурентоспроможності потребує виконання двоєдиного завдання:
1. Переорієнтації фінансових ресурсів з поточного споживання в інвестування та спрямування інвестиційної діяльності на становлення ефективної національної економіки;
2. Інноваційного спрямування інвестицій, активізації нововведень як пріоритетної складової стратегії соціально-економічного розвитку держави.
Ці завдання прямо пов’язані з необхідністю суттєвого посилення ролі державної політики в економічном розвитку, вдосконалення органів державного регулювання економіки, якнайповнішого використання потенціалу державного сектору економіки.
Важелі структурних зрушень
Загальносвітова тенденція подорожчання енергоресурсів робить енергозалежність української економіки все більш загрозливою для перспектив економічного розвитку. Йдеться про вичерпання чинників, які забезпечили конкурентоспроможність України в енергоємних галузях – металургії, хімії – сферах теперішньої міжнародної спеціалізації українського промислового комплексу. А також про підвищення собівартості та погіршення конкурентоспроможності виробників, які працюють на внутрішньому ринку.
Україні не вдасться досягти стабільного розвитку та енергетичної незалежності, доки:
— в галузевій структурі промисловості понад 50 % належатиме енергоємним переважно сировинним галузям ;
— в галузях економіки та побуті пануватимуть застарілі енерговитратні обладнання та технології;
— в державній економічній політиці та суспільній свідомості не встановиться розуміння необхідності змін, спрямованих на становлення сучасної, притаманної постіндустріальним суспільствам структури економіки.
Завдання і орієнтири зрушень у галузевій структурі
Промислова політика України повинна бути орієнтована на збереження конкурентоспроможних нині галузей та всебічну підтримку «точок прориву», які мають змінити конкурентні переваги та спеціалізацію України у світовій економіці.
Експортоорієнтовані галузі з сировинною спрямованістю (гірничо-металургійний комплекс, хімічна промисловість) залишатимуться в найближчому часі головними джерелами валютних надходжень в національну економіку та провідними платниками податків.
Завданням промислової політики має стати стимулювання їх широкомасштабної технологічної модернізації з максимальним використанням потенціалу вітчизняних машинобудівних підприємств та науково-технічних установ, спрямоване на підвищення енергоефективності виробництв та продуктивності праці.
Потрібно зберегти належні темпи зростання цих галузей.
Галузі, орієнтовані на кінцевого споживача (харчова промисловість та переробка сільськогосподарської продукції, окремі підгалузі машинобудування, легка промисловість), мають суттєвий потенціал розвитку та повинні зростати як через подальше пожвавлення внутрішнього споживчого попиту, так і завдяки освоєнню зовнішніх ринків відповідної продукції, насамперед – на пострадянському просторі та на просторі ЄС.
Більшість підгалузей машинобудування (авіа-, судно-, автомобілебудування, верстатобудування, важке машинобудування, галузі оборонно-промислового комплексу) належать до перспективних галузей, в яких містяться точки прориву та економічного зростання. Їхній потужний науково-технічний та технологічний потенціал має бути реалізований завдяки зміцненню внутрішнього інвестиційного попиту, розвитку міжнародної виробничої кооперації, оволодінню новими ринками збуту продукції. Саме вони мають стати базисом інтеграції вітчизняної промисловості в систему міжнародного поділу праці. Їм також відводиться ключова роль у забезпеченні технологічної модернізації базових галузей промисловості.
Галузі сучасних технологій (насамперед, електроніка, радіотехніка, приладобудування), що майже припинили своє існування в Україні, мають створюватися з „нуля” із залученням ресурсів компаній, світових лідерів високих технологій, створенням преференційних умов для інноваційного розвитку.
Паливно-енергетичний комплекс має стати за нинішніх умов предметом особливої уваги державної промислової політики.
Стратегічним напрямом є відновлення державного впливу в підгалузях ПЕК, де він втрачений (нафтопереробка), та підвищення його ефективності в підгалузях, де він ще зберігається (електроенергетика, газовидобування, вугільна галузь).
Метою державної політики має стати безперебійність енергозабезпечення економіки та коригування енергетичного балансу країни на користь енергоносіїв власного видобутку (вугілля, метану, біопалива).
Для реалізації зазначених структурних зрушень необхідно опанувати інвестиційну модель розвитку економіки.
Драматизм ситуації полягає в тому, що в період, коли активізація інвестування є критично важливою, Україна втягується в інвестиційну кризу, що викликана як руйнуванням довіри інвесторів до економічних перспектив та економічної політики України, так і згортанням фінансових джерел інвестицій.
Вихід із цього становища – в застосуванні спеціальних інструментів економічної політики, які дозволять пом’якшити дефіцитність інвестиційних ресурсів.
Серед таких інструментів:
• зниження податкового навантаження на прибуток, який інвестується,
• розбудова механізмів довгострокового інвестиційного кредитування,
• бюджетне фінансування стратегічно важливих інвестиційних проектів на принципах прямого або змішаного інвестування,
• спрощення можливостей імпорту сучасних виробничого обладнання та комплектуючих, які не виробляються в Україні,
• забезпечення співпраці малих, середніх та великих підприємств, підтримка провідних великих підприємств та об’єднань з метою концентрації їх фінансових та організаційних ресурсів,
• радикальне поліпшення фінансової, транспортної, енергетичної, інформаційної, комунальної інфраструктури, що сприятиме поліпшенню інвестиційного клімату для вітчизняних та іноземних інвесторів,
• поліпшення загальних складових інвестиційного клімату в країні: мінімізація корупції, реальне розмежування бізнесу та влади, забезпечення верховенства права, виконання законів, прозорості та послідовності політики держави.
Варто застерегти проти хибного сподівання, що поштовхом позитивної структурної перебудови можуть стати іноземні інвестиції. Як засвідчив досвід попередніх років, предметом першочергової уваги іноземних інвесторів є галузі посередницького спрямування – торгівля, операції з нерухомістю та сектор фінансових послуг. В них зосереджено 36,5 % усіх прямих іноземних інвестицій (не враховуючи надходжень від приватизації «Криворіжсталі»). 10,8 % надійшло в харчову промисловість, на машинобудування припадає 6,4 %, металургію – близько 4,8 %.
Провідна роль у капіталовкладеннях в українську економіку залишається за вітчизняними інвесторами. Їхні інвестиції мають стати дороговказами пріоритетності та стратегічної вигідності галузей вітчизняної промисловості для іноземних капіталів.
Тому Україні необхідно:
1. створення внутрішньої бази споживання промислової продукції.
Світовий ринок склався. Нас там ніхто не чекає і запрошувати не буде. Навпаки, Україна цікавить світове співтовариство як ринок збуту своєї продукції. Нема рації спалювати вугілля, варити сталь, якщо ми не в змозі спожити зроблену продукцію, а лише можемо продати її за демпінговими цінами на експорт.
Держава повинна зосередитися на пріоритетному розвитку підприємств і галузей, що формують внутрішній ринок України.
Основний пріоритетом економіки повинна стати охорона і розширення місця і ролі українських виробників у світовому розподілі праці. Необхідною умовою економічного зростання є збереження та відтворення трудових ресурсів.
Необхідна заміна на національному рівні гасла «Чиновник завжди правий» на гасло «Підприємець завжди правий». Прийшов час звільнити підприємця з «Економічного Гулага», створеного правоохоронними і контролюючими органами, причому всіх підприємців, а не обраних, як у даний час.
