Cлідча мафія Житомира переслідує двох бійців з АТО за нескоєний злочин

Администратор | 19.04.2016 20:42

atoЗвістками про конфлікт інтересів громадянського суспільства та рецидивами злочинної практики у судових, прокурорських та слідчих органах в Україні вже не здивуєш.. Про резонансні справи чути в пресі майже щодня. Та особливо обурливим є правове свавілля над людьми, які добровільно пішли захищати нашу Незалежність на Донбасі, ризикуючи своїм життям і здоров’ям, не маючи жодних гарантій на майбутнє від держави.

Переслідування учасників та ветеранів АТО , волонтерів призвели до того, що багатьох з них за сфальсифікованими звинуваченнями у злочинах і зраді ув’язнено або утримують під слідством.

Ці факти складають враження, що в країні йде негласна кампанія по залякуванню соціально активних, патріотично налаштованих груп населення, в якій використовується весь арсенал злочинних методів старої правоохоронної системи. Із залученням досвідчених у таких справах недолюстрованих «фахівців».

По дорозі з фронтового пекла

Одним із прикладів цього свавілля є фактично «висмоктане з пальця» звинувачення капітана глибинної розвідки ЗСУ Дмитра Собченка у скоєнні вбивства. До речі Дмитро, до якого ліплять цей ярлик , ще у вересні 2014 року, майже з початку збройного конфлікту, добровільно пішов служити на передову у зоні АТО, незважаючи на те, що за станом здоров’я раніше звільнився зі спецпідрозділу Київського управління СБУ.

Зав’язка обурливої історії сталася під час відрядження Д. Собченка, який на початку квітня 2015 року прямував із зони АТО до м. Новоград — Волинський у розташування своєї військової частини. Надвечір дістався до Житомира. Там зустрівся з колегою Г. Семенієм, з яким повечеряв у місцевому кафе «Люцина». Та коли зібрався їхати далі, машина, на якій приїхав, не завелась. Довелося залишити її біля кафе на парковці. Не маючи як доїхати до частини, Дмитро зібрався переночувати у свого житомирського знайомого , який запропонував відвезти його у Новоград — Волинський. По дорозі хлопці заїхали « на каву» до придорожнього кафе в с. Березівка , а неподалік від військової частини Собченка на автозаправці розпрощалися.

Банальна дорожня пригода невдовзі забулась би, якби в той день не сталась трагедія з колишнім інспектором житомирського ДАІ В.О. Струніним. До речі, люстрованого декілька місяців тому за переслідування активістів Майдану під час недавніх революційних подій. Того вечора він «активно» відпочивав у тому ж кафе «Люцина» і люди, які бачили його там добряче п’яним, чули, як він нахвалявся , що має при собі гранату та йому треба сьогодні ще кудись їхати, щоб взяти зброї «для справи». Звідти ж вночі і поїхав з невідомими особами на таксі. А через декілька днів був знайдений убитим в лісопосадці під Житомиром за анонімним повідомленням з мобільного телефону. За висновками судмедекспертів покійний загинув від вибуху ручної гранати.

Опитавши свідків у кафе, житомирські слідчі звернули увагу на покинуте авто марки Рено, розбите якимись вандалами. Це була машина, яку не змогли завести Дмитро з товаришем. Охоронець кафе пригадав, що хлопці просили двох відвідувачів , один з яких і був загиблий, допомогти підштовхнути машину. Розшукавши хазяйку Рено, слідчі вийшли у липні того року на Дмитра , який користувався автомобілем за довіреністю, та його колегу. Допитавши як свідків, їх одразу відпустили, не знайшовши жодних підстав для затримання. Здавалось би питання вичерпано. Дмитро рушив в зону АТО, його товариш — додому в своє село.

Та за кілька місяців історія починає загадково розкручуватися по-новому. І тут варто згадати, що на почату своєї служби в зоні АТО Д. Собченко викликав велике невдоволення свого батальйонного керівництва, відмовившись приймати ротне господарство за неписаними правилами, що склалися в підрозділі. Пропонувалось просто закрити очі на велику нестачу зброї , боєприпасів та іншого військового майна. Зрозумівши, що йдеться про злочин, капітан направив рапорт до відповідних органів. Службове розслідування з цього приводу якраз набирало обертів, коли прізвище Собченка «засвітилися» у житомирській справі. Не вдаючись в глибоку в конспірологію, зауважу лише, що зникнення з поля зору ініціатора розслідування дає значні шанси уникнути відповідальності декому з горе – командирів. Тому питання, кому була вигідна перекваліфікація свідків у підозрювані, залишається відкритим.

Фальсифікація – справа тонка

Отже, наприкінці вересня, житомирські слідчі, навідавшись до Г. Семенія, провели обшук в його обійсті, де знайшли три ручні гранати та невелику кількість патронів. Тут їм, що називається, пощастило. З’явився чудовий привід для затримання. Невдаху заарештували і катували доти, поки не написав неправдиве зізнання про свою співучасть в убивстві В.О. Струніна, в якому виставив Д. Собченка ініціатором злочину. І від якого відмовився одразу ж, коли адвокат наданий слідчими, був замінений на запрошеного родичами затриманого фахівця, повідомивши , що до зізнання його змусили, застосувавши тортури. Між іншим на фото з допитів Семенія добре видно сліди від побоїв, на що житомирські прокурори і судді просто закрили очі. Слідчим після такого «теплого» спілкування навіть вдалося переконати бідолагу вказати місце убивства.«Дбайливі» міліціонери, доставили Геннадія саме туди, де родичі покійного вже встановили траурний стовпчик. Заляканому побоями «не складно» було «впізнати» це місце. Враховуючи, що за офіційною версією, трагедія сталася в темну дощову ніч у нічим не примітній лісопосадці півроку тому, у Семенія мала б бути унікальна пам’ять.

Тому навіть Корольовський районний суд Житомира, відомий своєю лояльністю до аргументів слідства, визнав неналежними два наданих стороною обвинувачення докази, а саме протокол його допиту і протокол слідчого експерименту.

Та слідчих це не збентежило. Маючи солідний досвід фальсифікації кримінальних справ, вони вирушили 07.10.15 р. до Києва на затримання Д. Собченка, який по дорозі до своєї частини заїхав тоді провідати родину. Дмитро саме виїжджав із двору свого будинку на батьківській машині, з якої вийшов щоб відкрити ворота на виїзді. І тут до нього підсочили декілька незнайомих чоловіків, скрутили йому за спину руки і,нічого не пояснюючи, кинули обличчям на землю. За показаннями свідків затримання один із групи чоловіків , які напали на Д. Собченка, в той момент підкинув в район переднього сидіння його машини предмет, схожий на гранату. Надалі слідство висуне звинувачення Дмитру в тому, що він нібито намагався використати її проти учасників слідчої групи у складі О.О.Левчука, О.О. Клитюка, Я.В.Бондарчука та О.В. Ульянова, здійснивши замах на убивство. Хоча в протоколі огляду машини, складеного працівниками Подільського райуправління поліції, яких викликали на місце події, відсутні дані про вилучення предметів, схожих на гранату РГД.

Та і це не все. Схоже хтось із слідчої групи підкинув на сходовий майданчик під’їзду, де живе сім’я Д. Собченка ще декілька армійських гранат, ймовірно плануючи їх «знайти» під час обшуку в квартирі підозрюваного. Та слідча група з житомирського управління , яка за 15 хвилин після затримання з’явилась для обшуку квартири, цього «підкладу» не знайшла. Бо пакунок з цими гранатами за заявою мешканців будинку вже вилучили працівники Подільського райвідділу поліції. Пізніше слідча І,О. Степанчук, яка очолювала невдалий обшук, неодноразово приходила з двома міліціонерами у двір затриманого і пропонувала мешканцям будинку підписатися у якості понятих в «липовому» протоколі огляду місця події, погрожуючи при цьому застосуванням до них кримінальної відповідальності.

Самого ж Д. Собченка незнайомці заштовхали до свого «Ланоса» , натягнули на голову темний мішок і повезли у невідомому напрямку. Без жодних пояснень та оформлення відповідних процесуальних документів.. Тобто його фактично було викрадено із застосуванням фізичного насильства і тортур, що кваліфікується як злочин, ознаки якого передбачені ст..146 КК України. І лише з розмов у машині стало зрозуміло, що його затримали працівники поліції. Під час затримання Д. Собченко було нанесено декілька сильних ударів по тілу і голові. Били його і під час руху в машині і по приїзді в Житомирське управління поліції. Там його катували, не знімаючи мішка з голови, викручували руки, підвішуючи за кайданки, намагаючись вибити зізнання в якомусь невідомому убивстві.

«Працювали» у кращих мафіозних традиціях…

Не домігшись свого, перевели нарешті до сусіднього кабінету, де слідчий слідчого управління (СУ) УМВС в Житомирській області М.П. Артемчук склав протокол про вилучення його табельного пістолету з набоями саме в цьому кабінеті, в той час, як зброю забрали ще у Києві близько 12 години. А судове рішення про затримання Дмитра взагалі було прийняте майже опівночі, через півдоби після фактичного арешту. Не звертаючи уваги на ці «дрібниці», начальник житомирського СУ О.П.Радченком разом зі слідчими О.М. Ремшею, Н.О. Харченко та І.О.Степанчук відкрив кримінальне провадження за ознаками незаконного зберігання зброї, хоча Д.Собченко вказував , що це його табельна зброя, вписана до військового квитка. І навіть на клопотання адвоката про неправомірність такого провадження з наданням усіх потрібних документів, слідча О.М. Ремша відмовила у його закритті, зауваживши, що «все законно, прокурор підписав». Виходить, військові прокурори Житомирського гарнізону Д.А. Молот, Д.В. Барілов, О.В. Рихлюк, що здійснюють процесуальне керівництво у справі, підписують документи, які їм підсовують слідчі навіть без ознайомлення? Адже за законом прокурори мають брати до відома не лише факти для обвинувачення підозрюваних , а й скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих. З огляду на розвиток слідства прокурорська група забула про цю частину своїх повноважень.

Цікаво,що довідку з військової частини про законність володіння вилученою зброєю було отримано вже за місяць. Та кримінальне провадження в цій частині спромоглися закрити лише через чотири місяці після затримання Дмитра.
Що ж до специфічних методів «роботи» слідчої групи, то сліди тортур і побиття на його тілі були документально засвідчені у двох результатах медично-судового обстеження. На жаль, Житомирська військова прокуратура і в цьому випадку ухилилась від об’єктивної правової оцінки , не дивлячись на численні заяви від рідні та самого Д.Собченка.

В свою чергу Житомирська обласна прокуратура в унісон з військовою, маючи очевидні докази катування підозрюваного, в тому числі і відеоматеріали допиту, на якому чітко видно сліди від ударів на його обличчі, вперто відмовляється визнати факти спричинення тілесних ушкоджень. Адже тоді, всупереч правилам кругової поруки, доведеться порушувати справу проти самих викрадачів у міліцейських погонах. Та знаючи, що нагляд за справою у житомирській прокуратурі здійснює одіозний прокурор Ю.М. Сич, який за часів президентства Януковича активно «пресував» активістів Євромайдану, а потім перефарбувавшись, прославився тим , що намагався «відтиснути» десяток квартир у законних мешканців, годі сподіватися на справедливе розслідування. Тим більше, що чиновник є родичем загиблого.

До речі у матеріалах справи слідчі вказують, що Д.Собченко був затриманий у Житомирі.

А як же численні свідки?

Черговий прокол «доморощених мафіозі»! Зрозуміло, що батько Дмитра звернувся до Житомирської прокуратури із заявою про насильницьке викрадення свого сина слідчою групою Житомирського управління поліції, отримавши чергову відписку. Варто відзначити, що у житомирських слідаків і прокурорів — повна гармонія: одні пишуть, другі підписують без жодних заперечень.

Прийоми проти лому

Та навіть не заглиблюючись у цю писанину очевидно, що слідство проводиться упереджено, з грубими підтасовуваннями фактів майже у кожному з наведених епізодів справи Створюється враження,що під готову відповідь підтягуються за вуха недоведені докази для звинувачення в тяжких злочинах саме цих підозрюваних. Тут або заангажованість слідства, або бажання стягнути гроші з рідні підозрюваних, про що вказав у своїй заяві до Генпрокуратури батько Д. Собченка.

До речі пропозицію батькові «залагодити справу» за солідну суму в 100 тис. американських доларів робив скандально відомий начальник карного розшуку Житомирського УМВС В.П. Бугіра, який в 2014 році, лякаючи зґвалтуванням співкамерниками 15 річного підлітка, намагався змусити його до зізнання в убивстві. Вгадується знайомий почерк.

Не гребуючи брудними методами, досудове слідство спробувало вчинити тиск і на дружину підозрюваного, яку силою намагались відвезти до Житомира для здачі біологічних зразків крові та епітелію , мотивуючи це необхідністю перевірки контакту зі знайденими у дворі Д. Собченка гранатами під час його затримання. За цією логікою слідчі мали б змусити здати такі аналізи у всіх мешканців навколишніх будинків.

Тому єдиним поясненням такого «запрошення» може бути лише бажання психологічно зламати Дмитра.

Та й жодним документом чи свідченням не підтверджено,що гранати , «знайдені» слідчою групою у дворі його київської квартири, були вивезені ним із зони АТО і зберігалися в ній. Однак звинувачення його у незаконному зберіганні боєприпасів є одним з основних пунктів клопотання про продовження строку досудового розслідування. Незважаючи на існуючі висновки експертів, що підтверджують непричетність Д. Собченка та його родини до знайдених гранат, на яких немає жодних слідів їх біологічних відбитків. Саме ж звинувачення з’явилось у справі лише через три місяці після затримання Дмитра і категоричної відмови його батька від хабара слідству та неодноразових скарг на численні порушення в ході розслідування.

Постійно шукаючи приводи для збільшення строку тримання під вартою підозрюваних, слідчі майже рік приховували дані вибухо — технічної експертизи про те, що на спусковому механізмі гранати, від якої загинув В.О. Струнін знайдено відбитки пальців лише самого потерпілого.

Можливо й мовчали, тому що цей факт не залишає шансів для фальсифікованої версії слідства. в якій вказується , що колишній даїшник загинув після вибуху гранати , яку під нього підклав підозрюваний Собченко. До того ж досвідчені військові експерти стверджують, що в такому випадку тіло загиблого б просто розірвало, а не посікло осколками руку і ногу.

Усвідомлюючи, що зібрані докази не витримують жодної критики, слідчі спробували залучити до справи ще й вигадану історію про шахрайське заволодіння Д.Собченком автомобіля Рено і навіть крадіжку мобільного телефону покійного вартістю 199 грн. Ці фальшивки були легко спростовані стороною захисту, але, на жаль, продовжують фігурувати у мотивувальній частині клопотання про продовження строку досудового розслідування. Зокрема при перевірці факту викрадення автомобіля з’ясувалося, що його власником є 55-річна киянка, хоча на ньому їздив її 35-річний син, який воював у зоні АТО. Коли його нарешті знайшли, він пояснив, що ця машина поламалася і не використовувалась задовго до квітня 2015-го. Тому й попросив свого знайомого Дмитра Собченка її відремонтувати, а після ремонту дозволив їздити на цьому Рено в розташування військової частини у Новоград — Волинському.

Щоб остаточно зрозуміти рівень кваліфікації житомирських «комбінаторів», достатньо згадати, що в клопотанні до Генпрокуратури про збільшення терміну досудового розслідування вони вказали 54 обставини, які дають підставу для підозри затриманих, а у клопотанні до суду чомусь лише 20…

Позиція Королівсього райсуду Житомира в даній справі лише підтверджує його відданість старій системі стосунків судових і слідчих органів. Вагомі аргументи захисту підозрюваних не беруться до розгляду слідчим суддею Й.О. Адамович, хисткі докази слідства приймаються «на ура» До речі одним із постулатів презумпції невинності є те, що. обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і будь-який неусунений сумнів у винуватості тлумачиться на користь обвинуваченого. У даній справі усі головні докази базуються на припущеннях. Певне житомирські слідчі не ті книжки читали.

Відома аксіома про істину, приховану в деталях , судячи з відомих результатів розслідування, ними просто ігнорується. Кількість білих плям у цій справі просто вражає. І сконцентровані вони якраз у точках , де власне і криється інформація про справжні обставини трагедії.

Зважаючи на цілковиту упередженість і впевненість у власній безкарності слідства, батько Д.Собченка та представники деяких громадських організацій, зокрема Всеукраїнського об’єднання «Майдан», неодноразово зверталися зі скаргами до Прокуратури Житомирської області, Військової прокуратури Житомирського гарнізону, начальника УМП МВС України в Житомирській області з обґрунтуванням невинності сина та чисельних порушень з боку працівників СУ Житомирської області, а також до Генеральної прокуратури.

Результатом цих звернень є лише формальні відписки. Тому розуміючи, що розслідування справи правоохоронцями Житомирщини – це марне блукання коридорами місцевої кругової поруки, рідні затриманих сьогодні, в першу чергу вимагають , щоб їхні справи були передані на дорозслідування в руки компетентних незаангажованих фахівців або зі столиці або з іншого регіону України.

Адже годі сподіватися, що слідчі Житомирського управління поліції змінять версію цього розслідування, бо тоді вже доведеться нести особисту відповідальність за його фальсифікацію.

А суддям Королівського райсуду напевне час вже згадати про незалежність суддівських рішень і нарешті об’єктивно розглянути доводи захисту, щоб зрозуміти — подальше утримання Д.Собченка і Г.Семенія під вартою не лише безпідставне, а й злочинне.

Юрій Вербицький

Категории: Стена| тени

Метки: , , , , , , ,