У вітчизняній практиці домінуючою формою організації інноваційних процесів стали технологічні парки, а саме: „Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка”, „Інститут зварювання ім. Є.О. Патона”, „Інститут монокристалів”, „Вуглемаш”, „Київська політехніка”, „Інститут технічної теплофізики”, „Укрінфотех”, „Інтелектуальні інформаційні технології”.

Відзначимо, що всі ці утворення мають вузьку спеціалізацію, хоча і використовують власні розробки у додаткових сферах.

Потрібно зазначити, що вузькоспеціалізовані технопарки в зарубіжних країнах були розраховані на широку мережу нових фірм, організованих спеціально для використання виконаних в межах парку інноваційних розробок, тоді як в Україні технопарки створювалися через включення традиційних партнерів науково-дослідних організацій, які були ядром технопарку. Це значно звузило коло напрямків інноваційних розробок. Іншою особливістю функціонування технопарків в Україні, яка знижує їх адаптивні та креативні властивості, є те, що, на відміну від Національної Іноваціоної Системи (НІС) інших країн, у вітчизняній НІС майже повністю відсутні венчурні фірми.

Варто вказати, що в основу концепції НІС покладено ідеї щодо продуктивності інноваційної конкуренції корпорацій, як головного чинника розвитку інноваційних процесів. Разом з тим дослідження показують, що успіхи інноваційних процесів в Україні криються швидше у спадщині науково-дослідницького та проектно-конструкторського забезпечення індустріалізації та розвитку ВПК в колишньому СРСР, ніж у конкурентних стратегіях підприємств на сучасному етапі.

Характерною рисою НІС України виступає територіальна розосередженість інноваційних процесів.

Якщо в Силіконовій Долині (США), Антиполісі Софія (Франція), науково-технологічному коридорі Токіо-Нагоя-Осака-Кобе (Японія) та ін. на невеликій території сконцентровані дослідницькі установи, підприємства інноваційної інфраструктури, промислові підприємства, житлові зони, то в Україні окремі елементи технопарку, як правило, розташовані далеко один від одного.

З іншого боку, можна відзначити певну диспропорційність у розподілі інноваційної інфраструктури. Так, найбільша кількість бізнес-інкубаторів діяла в Києві (12), Одесі (9), тоді як більшість регіонів мала по 1−2 бізнес-інкубатори. З 255 інноваційних фондів 69% функціонували у м. Києві.

Порівняно з 1991р. знизилася кількість працівників основної діяльності в наукових організаціях з 449,8 тис. до 173,9 тис. чол, у академічній науці — з 287 тис. до 142 тис., заводській — з 339 тис. до 124 тис. чол. Середній вік кандидатів наук сягнув позначки 51 рік, докторів — 61. Знизився соціальний статус та престиж працівників інженерних професій, що позначилося на кількості молодих фахівців, які випускаються вищими технічними навчальними закладами, та якості їхньої підготовки, оскільки конкурсу на технічні спеціальності майже немає. До того ж велика кількість конкурентоспроможних робітників, які могли б ефективно працювати в інноваційній сфері України, виїжджають за кордон у пошуках кращої долі.

Додатковими чинниками неефективності функціонування НІС України виступають:
— відсутність зв’язку між наукою та практикою господарювання, формальність наукових досліджень в більшості ВНЗ;
— відсутність механізмів ефективної реалізації та оцінки ефективності національних науково-технічних програм (фінансування не конкретних бізнес-планів інновацій, а бюджетів дослідницьких організацій, недосконалість законодавчої бази стимулювання інноваційного розвитку, некомерціалізованість результатів дослідницької діяльності через нерозвиненість інфраструктури і т. ін.).

Кількість виконаних розробок також скоротилася майже у 1,3 раза (з 82 тис. до 63,5 тис.), в т.ч. власне нової техніки та технології — у 3,9 раза (з 33,7 тис. до 8,7 тис.). Структура науковців, зайнятих безпосередньо в економіці, також є неоптимальною: 25,5% у структурі зайнятих докторів наук мають фахівці з технічних спеціальностей, 19,2% — медичних, тоді як питома вага економістів складає лише 6,7%. Частка прикладних досліджень у структурі розробок економічної науки (38,7%) нижча за середній показник по науці в цілому (57,2%).

Про функціональну неспроможність та нерозвиненість НІС України щодо інтенсифікації розвитку інноваційних розробок свідчать статистичні дані про скорочення масштабів інноваційної діяльності на вітчизняних підприємствах (табл.).

Аналізуючи стан об’єктів НІС — інновацій та прав власності на їх використання, слід відзначити основні складові інноваційного потенціалу: Українська наука зберігає світовий рівень у математиці, механіці, фізиці, інформатиці, матеріалознавстві, гірничих науках, зварюванні металів.

Дослідження українських вчених у галузі фізики наднизьких температур, зокрема з ядерного магнетизму, кінетики квантових ефектів, електронних систем, локалізованих надрідким гелієм, останніми роками значною мірою визначають світовий рівень досліджень. Значно розширилися дослідження з нанофізики та наноелектроніки, з медико-екологічних та астрономічних досліджень. Досить значним, незважаючи на широку програму конверсії, реалізовану в 90−х рр. ХХ ст., є потенціал у галузі систем управління ракетними комплексами та космічною технікою, Україна також бере широку участь у програмах освоєння космосу, створення космічних навігаційних систем та систем комунікацій.

Перспективними напрямками науково-технічних розробок в Україні визначено:
— розвиток технологій в аерокосмічній галузі, судно-, літако-, автомобілебудуванні;
— роботехніку;
— дослідження космосу, астрономію, астрофізику;
— радіоелектроніку; нанофізику, наноелектроніку;
— нові інформаційні технології;
— біотехнології у сільському господарстві; виробництво добрив та засобів захисту рослин;
— біоінженерію та генетику;
— виробництво медичних препаратів;
— розробку енергетичного обладнання та енергозберігаючих технологій;
— виробництво хімічних каталізаторів, анілінофарбової продукції, впровадження технологій глибокої переробки нафти;
— технології зрідження вугілля.

Наведений перелік в цілому відповідає сучасним світовим тенденціям у розвитку інновацій.

У світовій практиці найбільш важливі пріоритети науково-технічного розвитку усе більше пов»язуються не з грандіозними, дорогими проектами проривного, демонстраційного характеру, а з довгостроковою кропіткою роботою по зміцненню всіх ланок національних інноваційних систем — в економіці й інформаційній сфері, в освіті й охороні здоров»я, в охороні середовища й вивченні космосу. Саме ці елементи в сукупності формують життєздатну систему науково-технічного розвитку, гарантують плавне входження лідерів розвиненого світу в третє тисячоріччя.

Разом з тим сутнісною характеристикою НІС України в аспекті напрямків НДДКР є той факт, що в більшості з них вітчизняна наука йде наздоганяючим шляхом, вдаючись до стратегії захоплення окремих ніш у вже розроблених наукових галузях та поступового освоєння технологічного потенціалу технологічних лідерів.

Інноваційні зміни всередині галузей

Зміни галузевої структури української економіки – завдання тривалого періоду. Не менш важливим процесом є підвищення техніко-технологічного рівня всередині кожної з галузей, із максимальним залученням сучасних енерго- та екологозбережних наукоємних технологій.

Перед кожною з галузей постає безальтернативне завдання пошуку власних шляхів удосконалення виробництва. Це – єдиний засіб виживання у конкурентному середовищі, яке чимдалі ставатиме все більш жорстким та безкомпромісним.
Завдання держави – створювати сприятливі умови для такого удосконалення, розвитку інноваційних процесів, спрямування таких дефіцитних нині інвестиційних ресурсів саме на інноваційні інвестиції, в першу чергу — зосереджені у сфері освоєння енерго- та екологозбережних технологій.

Це має досягатися шляхом:
— компенсації за допомогою податкових преференцій та цільового кредитування високої ризиковості інноваційних проектів,
— державної підтримки науково-технічного розвитку, розбудови національної інноваційної системи, зокрема — сучасних організаційних структур інноваційного підприємництва;
— вдосконалення систем загальної та професійної освіти, забезпечення інноваційних виробничих процесів відповідним кадровим потенціалом.

Захист внутрішнього ринку

Захист внутрішнього ринку дасть змогу повною мірою скористатися можливостями, які надаватиме зростання внутрішнього попиту на споживчі та інвестиційні товари.

Завдання створення сприятливих умов для реструктуризації промисловості України вимагає заходів щодо обґрунтованого застосування комплексу інструментів захисту внутрішнього ринку.

Необхідно наголосити на тому, що для того, щоб захищати внутрішній ринок, потрібні не лише практичне оволодіння сучасним інструментарієм, але й, найголовніше, політична воля, подолання потужних лобістських інтересів угруповань імпортерів, які прагнуть нав’язувати вигідну їм політику безконтрольної зовнішньоторговельної лібералізації.

Підтримка експорту

Промислова політика має передбачати цілеспрямовану підтримку наступальної стратегії національних виробників, які діють на зовнішніх ринках, експортуючи свою продукцію.

В якості наочного прикладу необхідних структурних зрушень в промисловості та впровадження системи міжгалузевого перерозподілу інвестиційних ресурсів можна привести приклад — „Укрхімтрансаміак” (УХТА) економічно самодостатнє підприємство, яке може стати вагомим економічним важелем для активізації роботи всієї хімічної промисловості, машинобудування, сільського господарства та диверсифікації джерел поставки природного газу в Україну.

У 1999-2002 роках воно було базовим при розробці кількох варіантів об’єднань хімічних та інших підприємств у формі державної акціонерної компанії.

Проте, внаслідок між кланових суперечок жоден з проектів постанов Кабінету Міністрів України не отримав остаточної підтримки.

Концепція проектів об’єднання підприємств хімічної промисловості у Державну (Національну) акціонерну компанію викладена у Додатку 1. Проекти, що були складовими концепції, доволі детально опрацьовувались майже до рівнів бізнесу.

Результатами створення ДАК на базі хімічних підприємств, що у теперішній час знаходяться у державній власності, стане реальне збільшення валового внутрішнього продукту, обсягів інвестицій у машино- та судно- будування, досягнення енергетичної безпеки держави, створення до 5000 нових робочих місць.

Головною перевагою цього проекту є його фінансова самодостатність – немає необхідності у залученні кредитних ресурсів. За умови послідовного реалізації проекту можна буде запровадити новий підхід до оподаткування державних підприємств-монополістів: сплата платежів до держбюджету, які мають обчислюватись з прогнозних економічних показників, а не бухгалтерських, і сплачуватись наперед щомісячно рівномірними частками з остаточним перерахунком у кінці року.

Графік платежів має контролюватись в режимі реального часу та передбачатись контрактом керівника з негайним його розірванням у разі невиконання. Ураховуючи перспективи роботи лише УХТА вже в Держбюджеті на 2011 рік можна було б передбачити збільшення рентної плати за транзит аміаку через територію України до 1,8 дол. США за 1 тонну на 100 км.

Напрями та інструменти промислової політики в Україні

Основними напрямами забезпечення оптимального використання наявного промислового потенціалу України та стимулювання його структурної перебудови є активізація:
— податкової політики;
— бюджетної політики;
— грошово-кредитної та фінансової політики;
— зовнішньоекономічної політики;
— організаційно-інституційної політики;
— регуляторної політики;
— соціогуманітарної політики.

Категории: Мир| государство

Метки: aktiv.com.ua, вибори, президент, програма, Украина