Які спільні підприємства та вільні економічні зони потрібні Україні?
В Україні сьогодні в основному діють спільні підприємства, в яких переважає посередницька функція, тобто вони сприяють проникненню іноземних товарів на ринок України і, отже, поглинанню її ринку.
Але серед виробничих підприємств часто зустрічаються підприємства-«агресори». Ці підприємства ще небезпечніші, ніж СП-посередники, бо якщо останні стримують створення робочих місць в Україні, то перші нищать наявні робочі місця. Спільне між ними те, що обидві групи цих підприємств ставлять за мету поглинути ринок України.
Недержавницька політика Фонду державного майна в питаннях створення спільних підприємств призводить до того, що віддаючи з самого початку контрольний пакет акцій іноземній фірмі, Україна дуже швидко втрачає свій вплив на них.
Так, у тютюновій промисловості іноземним фірмам належить вже 94 % виробництва. У результаті їх діяльності виробляється продукції на 2 млрд. доларів США, а в бюджет України надходить лише 50 млн. І хоча безпосередньо на тютюнових фабриках створено близько 400 робочих місць, але втрачено незрівнянно більше — через згортання вирощування тютюну в південних регіонах України. Тому що спільні підприємства завозять весь тютюн із-за кордону.
Виникає питання: кому в Україні вигідні такі спільні підприємства? Чому в Китаї, де організовано понад 281 тис. спільних підприємств, вони мають право на життя? — Тому що в Китаї немає жодного посередницького СП або з контрольним пакетом акцій, який належав би іноземцям.
Таким чином, нам потрібно перейти на схему створення спільних підприємств за досвідом Китаю:
з моменту заснування СП 51 % акцій має належати Україні;
через 5-6 років — не менше 75% акцій;
через 10-12 років спільне підприємство має стати повністю українським.
До того ж потрібно змінити законодавство, яке регулює створення спільних підприємств. За нинішньою схемою СП стає юридичною особою і таким чином виходить із підпорядкування того підприємства, на основі підрозділу якого воно створюється. СП стає структурним підрозділом іноземної фірми і, отже, починає виражати в основному інтереси іноземного партнера, бо Фонд державного майна не в змозі ні фізично, ні технічно формувати політику та керувати нею, відстоюючи інтереси української сторони.
У результаті багато нинішніх СП несуть втрати для України — втрати робочих місць, інтелекту, кваліфікації робочої сили, і надходжень до бюджету та свого ринку.
В питанні створення СП вільних економічних зон є дуже повчальним досвід Китаю, тому звернемося до нього ще раз.
Території, на яких створюються вільні економічні зони Китаю, діляться на три групи:
— особливі економічні райони;
— відкриті приморські міста;
— зони економічного і технічного розвитку в прибережних районах і районах, що прилягають до портів і промислових центрів.
Основна мета створення особливих економічних районів — більш повне використання переваг їх географічного положення та забезпечення трудовими ресурсами. Іншою необхідною умовою створення особливих економічних районів є вивчення і опанування іноземних наукових досягнень, участь в аналізі тенденцій світової економіки, вивчення кон»юнктури світового ринку і підготовка кадрів.
У вільних економічних зонах створюються виключно виробничі підприємства. Іноземні інвестори мають багато пільг, але система з нульовими податками не застосовується. Головне завдання підприємств, що працюють в особливих економічних районах — виробляти в першу чергу продукцію на експорт!
Незважаючи на всю різноманітність умов, особливі економічні зони Китаю мають ряд спільних особливостей:
1. Економічний розвиток зон спирається в основному на залучення іноземного капіталу.
2. Народногосподарський комплекс особливих економічних зон Китаю функціонує в умовах сполучення централізованого планового управління та ринкового саморегулювання. Спільні підприємства виготовляють за сучасними імпортними технологіями тільки ті вироби, які визначаються Урядом Китаю чи провінції. Отже, «викруткові» технології складання в Китаї майже відсутні.
3. Створення особливих економічних зон дозволяє використовувати відкритість економіки Китаю для реалізації його промислової політики.
У 80-ті роки в Китаї особливо бурхливого розвитку зазнали так звані науково-технічні парки — новий тип особливих зон розвитку промисловості високих технологій. Вони є не тільки спеціальними територіями, на яких сконцентровані заклади освіти, технології, висококваліфіковані кадри, але й новими суспільними формами, головна мета яких — сприяння зв»язку науки з виробництвом і економікою.
Програма розвитку високих технологій Китаю включає 15 пріоритетних тем, серед яких біологія, космонавтика, інформатика, лазерна техніки, автоматизація, нові матеріали, енергоресурси та ін. (Прикладом науково — технічного парку є Пекінська «електронна вулиця Чжунгуаньцинь»). У 1994р.в Китаї нараховувалось понад 120 наукових парків, в той час як в США близько 100, Великобританії — 40, Франції — ЗО, Японії — 20, Південній Кореї — 10. Базою для створення особливих економічних зон — технопарків — є вищі навчальні заклади та науково-дослідні організації. Технопарки в Китаї опираються на державну підтримку.
Так які саме завдання мають вирішувати вільні економічні зони та спільні підприємства в Україні?
Вільні економічні зони мають комплексно розв»язувати проблеми розвитку окремих регіонів на основі інноваційного процесу з урахуванням економічної політики держави по структурній перебудові економіки. Неприпустимим є використання вільних економічних зон для спекулятивних операцій на пільгових умовах.
Ядром вільних економічних зон мають бути наукові або науково-технічні центри.
Вільні економічні зони повинні розвиватись тільки на основі інноваційної економічної теорії і ні в якому разі не на базі монетаристської економічної політики.
На спільних підприємствах вільних економічних зон повинні виготовлятись за новими технологіями не ті товари, що виробляє фірма-партнер, а нові — ті, що є в регіональних або в державних програмах.
Неприпустимим є створення спільних підприємств без оподаткування. Держава повинна взяти на себе контроль за українською часткою валюти в СП і створити умови, щоб ця валюта не «втікала» за кордон.
Збиткові спільні підприємства або спільні підприємства, які виводять прибутки на нуль, повинні бути негайно ліквідовані.
В кінцевому результаті спільні підприємства мають сприяти зростанню робочих місць в Україні, а не їх скороченню, та впровадженню в Україні нових, у тому числі українських, технологій і обладнання.
Категории: Мир| государство
Pingback: ПРОГРАМА ДІЯЛЬНОСТІ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ (2010-2015) | Aktiv.com.ua()