Податки та податкова реформа

Администратор | 10.08.2009 11:44

Декларування повинно стати невід’ємною частиною цивільного менталітету, а суспільна мораль орієнтована на публічний осуд тих, хто приховує доходи.

ХАРТІЯ податкових відносин України

Платники податків України розділяють європейські та світові стандарти суспільних відносин та виступають за низькі та справедливі податки, свободу особистості та верховенство права. Саме тому платники податків України приєднуються та підтримують Конституційну декларацію (ХАРТІЮ) прав платників податків Європейського Союзу.

Україна не є членом Європейського Союзу проте і Європейський союз не має своєї власної конституції.  Тому Україна має докласти зусиль для того, щоб кожен Український та Європейський громадянин почув це.

Платники податків України, як і платники податків Європейського Союзу, вимагають законодавчої схеми для фінансів держави та місцевих громад, які зобов’язані дотримуватись наступних прав платників податків:

1. Конституційне обмеження податкових зобов’язань та захист проти подвійного оподаткування доходів
2. Конституційне обмеження державних витрат
3. Конституційна заборона заборгованості
4. Конституційні гарантії звільнення від оподаткування рівня прожитку
5. Конституційні гарантії громадського фінансового контролю
6. Конституційне замовлення загальних зрозумілих податкових законів
7. Конституційні гарантії уникнення збільшення прихованого податку, викликаного  інфляцією
8. Конституційне замовлення приватизації
9. Покарання марної витрати податкових грошей і ухилення від податків
10. Конституційне обмеження державного адміністрування

Сучасна система оподаткування включає в себе ряд податків та зборів, які відповідно до чинного законодавства сплачуються суб’єктами господарювання, але є малоефективними для бюджету, оскільки не відіграють істотної ролі у формуванні доходів бюджету, проте вимагають невиправданих витрат держави на їх адміністрування і лише збільшують перелік обов»язкових платежів.

Крім того, система оподаткування передбачає такі податки і збори, які сплачують до бюджету до початку господарської діяльності та моменту отримання від неї результатів, що викривляє економічну сутність цих податків.

Джерелом податків виступає нова вартість — національний дохід, який створюється у сфері матеріального виробництва, що включає вартість необхідного продукту (ціну робочої сили чи заробітну плату) і вартість додаткового продукту (прибуток, ренту, відсотки).

Податки є індивідуальними безповоротними цільовими платежами юридичних і фізичних осіб в бюджет певного рівня в розмірах і терміни, встановлені законом.

Розбіжності в податках залежать від характеру оподатковуваних доходів і витрат. Природа цих доходів і витрат лежить в основі класифікації податків.

Податки можуть стягуватися:
1) на ринку товарів чи факторів виробництва (праці, землі і капіталу);
2) з продавців чи покупців товарів;
3) з домашніх господарств чи компаній;
4) із джерела доходу чи зі статті витрат;

Існує чотири основних принципи оподатковування: справедливість, визначеність, зручність, економія.

Сучасні принципи оподатковування потрібні відбивати реалії економічного і політичного життя держави і полягати у тому, що: Рівень податкової ставки повинен встановлюватися з урахуванням можливостей платника податків, тобто рівня доходів. Оскільки можливості різних фізичних і юридичних осіб неоднакові, для них повинні бути встановлені диференційовані податкові ставки, тобто податок з доходу повинен бути прогресивним.   

                                 
1) Оподатковування доходів повинне носити одномоментний характер. Багаторазове обкладання доходу чи капіталу неприпустиме. Прикладом здійснення цього принципу слугує заміна податку з обороту, коли обкладання обороту відбувається по наростаючій кривій, на податок на додаткову вартість, де знову створений чистий продукт обкладається податком всього один раз аж до його реалізації. У результаті кожна надбавка до ціни сировини, яка виникає в міру її проходження по виробничому ланцюжку, аж до кінцевого продукту, обкладається тільки один раз. У цьому — одна з головних переваг ПДВ.

2)  Обов»язковість сплати податків. Податкова система не повинна залишати сумнівів у платника податків у неминучості платежу. Система штрафів і санкцій, суспільна думка в країні повинна бути такою, щоб несплата чи несвоєчасна сплата податків були менш вигідними, ніж своєчасне і чесне виконання зобов’язань перед податковими органами.

3)  Система і процедура виплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників податків та економічними для установ, що збирають податки.

4)  Податкова система повинна бути гнучкою і легко адаптуватися до мінливих суспільно-політичних і економічних потреб.

5)  Податкова система повинна забезпечувати перерозподіл створюваного ВВП і бути ефективним інструментом державної економічної політики.

Різні цілі, які переслідує податкова політика, не обов»язково узгоджуються між собою, і в тих випадках, коли виникають протиріччя між ними, необхідно домагатися тимчасового компромісу.

Податкова система — це сукупність встановлених у країні податків, зборів і платежів; принципів і методів їх встановлення, зміни чи скасування; дій, що забезпечують їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Системний підхід означає реалізацію обох функцій податків. З позиції фіскальної — податкова система зобов»язана забезпечувати гарантоване і стабільне надходження прибутків у бюджет, з позиції регулюючої — забезпечити державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства. При цьому слід керуватися тим, що фіскальна функція буде реалізовуватися у всіх податках. Регулююча функція при подібних умовах може і не виявлятися.

Все це обумовлено використанням податкової політики як засобу державного регулювання економічних процесів і насамперед як засобу створення умов, сприятливих для діяльності промислових компаній, що вимагає низького рівня податкового преса в країні.

Необхідним є створення моделі функціонування соціалізації з властивим їй державним втручанням насамперед не у виробництво, а у відносини розподілу, що обумовлює необхідність акумулювання в руках держави значної частини ВВП із її подальшим використанням на соціальні потреби.

Податки класифікуються на прямі (прибутковий податок, податок на прибуток компаній, внески працівників у фонди соціального страхування) і непрямі (податки на споживання, акцизи, внески підприємців у фонди соціального страхування).

Прямі податки стягуються безпосередньо з одержувачів доходів — фізичних і юридичних осіб.

 
Непрямі — у процесі руху доходів чи обороту товарів і призначені для перекладання на кінцеві носії податкового тягаря.

Зміни в податковій структурі обумовлені в основному тим, що через прогресію в оподатковуванні економічне зростання та інфляція сильніше впливають на доходи від прямих, а не від непрямих податків. Головним інструментом для оцінки цього впливу є гнучкість окремих видів податків, під якою розуміється залежність зростання/падіння надходжень від певного виду податку — від зростання/падіння ВВП у номінальному вираженні.

Співвідношення прямих і непрямих податків залежить від таких причин: життєвого рівня переважної частини населення; досконалості механізму стягування податків, його здатності звести до мінімуму відхилення від оподатковування; рівня податкової культури; загальної орієнтації західних суспільств на соціальний компроміс, вирішення найбільш гострих соціальних проблем; традиції оподатковування.
          

Перевага непрямих податків обумовлена низьким рівнем доходів більшості населення, що об’єктивно обмежувало масштаби прямих податкових надходжень, а також відносною простотою збирання непрямих податків, тому що форма прямого оподатковування вимагає складного механізму обліку платників, об’єкта обкладання, механізму стягування податків. Прогрес в організації оподатковування, може   бути пов’язаний у першу чергу з комп’ютеризацією, введенням автоматизованої системи обробки фіскальної інформації.
        

Перевага непрямих податків пов’язана з високою питомою вагою мита і акцизів.

Потребує вдосконалення система акцизних й інших аналогічних платежів (спецвнесків до пенсійного фонду, нарахувань до цін при продажах об’єктів нерухомості, автомобілів, до тарифів на послуги мобільного зв’язку тощо).
 
По-перше, необхідна більш глибока диференціація ставок акцизів на традиційні підакцизні товари в напрямі збільшення ставок для дорогих товарів та зменшення —  для дешевих.

По-друге, треба скасувати штучно встановлені акцизи чи спецзбори, які породжують мотиви до контрабанди. Це збори з продажів дешевих та зношених автомобілів, обігу іноземної валюти, послуг мобільного зв’язку, купівлі малогабаритних й дешевих квартир, збори на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства та інші. Натомість акцизи повинні сплачуватися з усіх алкоголемістких напоїв.
 

По-третє, потрібне поступове — по мірі подолання монопольного диктату постачальників — запровадження акцизів на автомобільне пальне, вироблене з газу та нафтопродуктів. Ці ставки мають бути поміркованими.

По-четверте, акцизні збори повинні справлятися по відповідних групах товарів як внутрішнього, так й імпортного походження і бути однаковими для аналогічних товарів незалежно від країни їх походження.

По-п’яте, перегляд ставок акцизних зборів не рідше одного разу на два роки. Поступове наближення цих ставок до умов країн-членів ЄС, зокрема, на тютюнові вироби та алкогольні напої.
 

По-шосте, встановлення єдиного переліку підакцизних товарів (включивши до них і слабоалкогольні вироби).
 

По-сьоме, необхідна мережа акцизних складів, розгорнутих по усій території України і яку не зможе оминути жодний підакцизний товар.

Проблеми недосконалості податкової системи України відомі давно, однак глобальна світова криза всі ці проблеми вкрай загострила в повному масштабі. Скорочення доходів державного бюджету відбувається неадекватно зменшенню обсягів виробництва та продажу товарі, робіт та послуг. При падінні продажу на 10 % надходження до державного бюджету скорочується в рази. Недостатнє надходження коштів до бюджету викликає наступний виток економічного спаду, породжує недофінансування державного сектору (виробничої сфери).

Недофінансування бюджетних видатків безпосередньо відображається на прожитковому рівні населення, що саме по собі не тільки поглиблює саму кризу а й ускладнює процес виходу з кризи. Приведення доходів бюджету у відповідність до обсягу реального виробництва стало не тільки нагальною потребою, а й питанням самого існування України як держави. Єдиний шлях виходу з кризи це реальна а не косметичне реформування податкової системи.

Базою оподаткування господарської діяльності є лише фонд оплати праці (з нарахуваннями) та націнка, тобто, у першому наближенні, валова додана вартість. Інші складові не входять до бази оподаткування.

Така модель податкової системи може бути ефективною лише при наявності наступних умов:

• Стійке зростання економіки

• Досить високий рівень оплати праці у складі національного продукту

• Високий рівень монетизації економіки

• Низький рівень ухилення від сплати податків

Як можна бачити, в сучасних умовах України майже всі ці умови відсутні.

Тому реформа податкової системи та розширення бази оподаткування є вкрай нагальною потребою. Сподівання на значні надходження до бюджету від ПДВ та податку на прибуток в умовах кризи марні. Падіння світових цін на значну групу товарі, що виробляються в України, по деяким позиціям в кілька разів, призводить до планово збиткової діяльності цілих галузей економіки.

Найбільш проблемний податок в Україні є ПДВ. Написано та сказано про ПДВ дуже багато. Кількість змін, доповнень та роз’яснень до Закону України «Про ПДВ» переходить всі розумні межі.

Адміністрування цього податку є найбільш складним. Крім того, основні схеми ухилення від оподаткування пов’язані з ПДВ: заміщення трудових затрат матеріальними, тіньове споживання, збільшення матеріальних затрат.

За своєю економічною суттю ПДВ є комбінацією двох оборотних податків: фіскального – податкове зобов’язання, та субсидіарного – податковий кредит, а саме:
• Податкове зобов’язання – податок з продажу за ставкою 20%
• Податковий кредит — субсидія на проміжне споживання за ставкою 20%, або податок на проміжне споживання з від’ємною ставкою -20%.

Це дозволяє при певних умовах вести господарську діяльність так, що навіть при від’ємній рентабельності можна отримувати дохід у вигляді повернення ПДВ.

Існує думка, що кожен оборот коштів повинен давати надходження до державного бюджету.

Сама структура існуючого ПДВ дозволяє провести не один оборот однієї й тієї ж суми грошових коштів, а до бюджету нічого не надійде.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що реформуванню, в першу чергу, підлягає субсидіарна властивість податку шляхом її обмеження.

Це можливо досягти декількома способами:
1. Введення диференційованих ставок ПДВ. Ставка податкового зобов’язання більша ніж ставка податкового кредиту, або запровадження додаткової ставки нарахування податкового кредиту, яка не підлягає відшкодуванню.

2. Виключення з податкового кредиту окремих груп затрат визначених законодавством. Такий метод вводиться з метою скорочення споживання окремих видів ресурсів. Це стосується перш за все природних ресурсів, економії енерго- та ресурсоспоживання.

В сучасних економічних умовах України введення таких методів не буде ефективним. Це ще більше ускладнить податковий облік, звітність та адміністрування ПДВ, що може повністю знецінити позитивний ефект таких нововведень.

У світовій практиці широко використовуються більш прості та дієві методи обмеження субсидіарної властивості ПДВ, а саме:

3. Податок з продажу:
Теоретично, такий податок повинен призвести до збільшення надходжень, але це досить сумнівно. Податок з продажу не буде ефективний. Приховати продаж досить легко. Особливо в період широко розвиненого готівкового ринку товарів, робіт, послуг та фінансів. В 90-ті роки в СРСР існував податок з обороту, але він не дав позитивних наслідків. Крім того, запровадження податку з продажу призведе до ще більшого тиску на фонд оплати праці, що може призвести до подальшого виводу заробітної плати в «тінь». Також слід зазначити, що у всіх успішних економік світу (Євросоюз, США, Канада) існує або податок на споживання, або податок с продажу, або обидва разом, причому деякі з цих, підкреслюю, успішних економік, не мають такого податку, як ПДВ (США, Канада).

4. Варто уваги і ще декілька властивостей податку на проміжне споживання:
• Включення до бази оподаткування проміжного споживання призводить до повного охоплення оподаткуванням всіх елементів господарської діяльності.
• Запровадження такого податку повинно призвести до скорочення кількості ланцюжків на шляху товарів від виробника до споживача, що має суттєво відобразитися на рівні роздрібних цін.
• Значна кількість схем ухилення від оподаткування стане неефективними, тому що на кожному обороті коштів необхідно сплачувати податок. Втрачається сенс нарощувати обсяг оборотів для накопичування податкового кредиту по ПДВ, тому повинні зрости надходження і від ПДВ, що робить можливим перегляд ставки оподаткування ПДВ у бік зниження.
• Виплати «конвертної» зарплати, що базуються також на заміщенні трудових витрат матеріальними, також зменшаться, що робить можливим суттєве зменшення розміру нарахувань на оплату праці.
• Можливо скорочення використання деяких матеріальних ресурсів, перш за все енергетичних.
• Тіньове, приховане споживання також деякою мірою втратить привабливість, тому що, товари придбанні за рахунок господарюючого суб’єкта будуть обходитись дорожче, на суму податку на споживання ніж той самий товар, придбаний за готівку.
• Як свідчить досвід, під час кризи рівень споживання скорочується в значно меншій мірі, ніж обсяги продажу та прибутку, тому надходження від податку на проміжне споживання будуть більш стабільними та прогнозованими ніж надходження від інших податків.
• Таким чином, запровадження податку на проміжне споживання має не тільки фіскальне значення, але і виявляє значний вплив на рівень детінізації економіки в цілому, стабілізацію надходжень, ресурсозберігаючий та протикризовий ефект.
• Також слід зазначити, що ППС (податок на проміжне споживання) має компенсуючу властивість. При зниженні цін на готову продукцію або скороченню обсягів продажу товарів, робіт та послуг, а також у випадку зростання цін на сировину та комплектуючі обсяг надходжень від ППС не зазнає різкого скорочення, так як це відбувається з надходженням від ПДВ та податку на прибуток. Таким чином ППС компенсує зменшення надходжень до бюджету від інших податків.
• ППС може мати ресурсозберігаючу роль, якщо передбачити диференційовані ставки цього податку на окремі види ресурсів. Перш за все це стосується природних, енергетичних ресурсів, то що. Якщо замість цілого ряду платежів на споживання, використання та експлуатацію природних ресурсів ввести спеціальну ставку податку на проміжне споживання цих ресурсів, то це дасть можливість перейти від фіксованих, а часто і недостатньо обґрунтованих платежів, до їх адвалорного визначення. Це стосується, перш за все, плати за використання водних ресурсів у промислових цілях, за забруднення навколишнього середовища, за шкідливі викиди в атмосферу, за використання радіочастот та інше. Це матиме значне екологічне значення.

Висновки: Введення ППС дозволить поетапно гармонізувати податкову систему, вивести її на такий рівень, коли всі суб’єкти господарської діяльності, які виробляють (купують) за однаковою вартістю (собівартістю) та продають однаковий товар (роботу, послугу) за однаковою ціною будуть сплачувати приблизно однакову суму податків, незалежно від того, чи виробляють вони цей товар самі, або закуповують у постачальника.

При чому сума не повинна суттєво залежати від складових собівартості. В сучасних умовах посередник знаходиться в набагато кращих умовах, ніж виробник, особливо якщо у виробника значну долю витрат складають витрати на оплату праці.

Основні принципи гармонізації податкової системи:

• Зменшення ставки ПДВ до рівня подвійної ставки ППС – таке співвідношення ставок зробило би економічно недоцільним штучне завищення матеріальних витрат і штучне накопичення податкового кредиту. Вартість послуг по збільшенню податкового кредиту (а також конвертації безготівкових коштів в готівку) зросла би до рівня більшого, ніж подвійна ставка ППС.
• Виключення ФОП із бази оподаткування ПДВ – така реформа знизила би податковий тиск на заробітну плату на 20%, що дозволить частково зменшити рівень тінізації заробітної плати. Введення ППС в значній частині компенсувало би зменшення надходжень перш за все до Пенсійного фонду, особливо враховуючи те, що проміжне споживання в Україні значно перевищує витрати на оплату праці.
• Зниження нарахувань на ФОП, Заміна всіх нарахувань на ФОП на єдиний Податок на Трудові ресурси зі ставкою приблизно рівною ставки ППС – така реформа зробила би більш доцільним зростання оплати праці, і взагалі зростання частки оплати праці у вартості національного продукту. «Конвертна» зарплата стала би економічно недоцільною як для роботодавця, так і для робітника. Для окремих категорій працівників було б доцільно введення диференційованих ставок податку на трудові ресурси, зокрема на таки категорії як : перше робоче місце, працевлаштування інвалідів, молоді спеціалісти доцільно було б використовувати на деякий період часу (1-3) роки знижену ставку податку. А на використання праці іноземців, на умовах неповної зайнятості і т. ін. – навпаки, підвищену.

Економіка України високо затратна.

Рівень матеріальних затрат на підприємствах дуже високий.

Майже всі суб’єкти господарської діяльності свідомо проводять завищення матеріальних затрат для зменшення оподаткування. Проводиться заміщення трудових затрат матеріальними. Введення податку на проміжне споживання дозволить зменшити в рази матеріало та ресурсо затратність економіки країни.

Податок на додану вартість

В країнах з перехідною економікою непрямі податки (ПДВ та акциз) відіграють важливу роль у забезпеченні надходжень до бюджету. Адже можливості ухилення від їх сплати значно менші ніж для прямих податків. Натомість на прямі податки найбільшою мірою покладаються країни з розвинутими інститутами податкової системи та високою податковою культурою.

Визначення оптимальної ставки податку на додану вартість повинно стати предметом ґрунтовного аналізу. Потрібно пам’ятати, що від зниження ставок непрямих податків найбільшою мірою виграють виробники, а не споживачі. Лише на конкурентних ринках зниження ставок ПДВ призведе до зменшення ціни товарів та послуг. Натомість в багатьох секторах економіки зменшення ставок ПДВ сприятиме зростанню рентабельності підприємств, які будуть залишати у своєму розпорядженні кошти, що раніше йшли на сплату ПДВ.

Позитивним моментом таких змін є зменшення вхідного порога для входження нових підприємств на ринок (entry level), оскільки вища рентабельність дозволить новим підприємствам інвестувати більші обсяги коштів у розширення виробництва. Це, у свою чергу, має призвести до розвитку конкурентного середовища на ринках товарів та послуг.

Доцільність застосування нульових ставок податку на додану вартість є достатньо спірною. Використання знижених (нульових) ставок запроваджується, як правило, з метою здешевлення ряду соціальних товарів та послуг для населення. Однак, як вже зазначалося, зниження ставок ПДВ не обов’язково призводить до здешевлення товарів. Окрім того, зменшення податкових ставок призводить до зменшення податкових платежів усіх соціальних груп, а не лише найбідніших.

Окрім того, потрібно встановити спеціальну понижену ставку  ПДВ (наприклад, 6%) для соціально важливих груп товарів: продуктів харчування, товарів медичного призначення, комунальних послуг, дитячих товарів, спортивних споруд і знарядь, добрив, періодичних друкованих видань, мистецьких творів, шкільних підручників, квитків до театрів, музеїв, спортивних змагань, парків, цирків.

Нульова ставка нарахування ПДВ повинна застосовуватись, окрім товарів і послуг на експорт і на операції центрального банку, також, можливо,  щодо морських суден, літаків, космічних апаратів і запусків.
 
Також необхідним є повернення сплаченого ПДВ при наступних операціях (через Компенсаційний фонд ПДВ, як інвестування держави на розвиток інвестиційних програм):
 — медичні послуги;
 — послуги навчальних закладів;
— банківські послуги;
— інвестиційні операції й послуги;
 — страхові операції та деякі інші.

Запроваджуючи нульові ставки ПДВ на товари та послуги, потрібно пам’ятати, що відповідно до норм Світової організації торгівлі ці ж самі знижені ставки потрібно буде застосовувати і щодо імпортованої продукції. Ця вимога є елементом забезпечення „національного режиму” – одного із ключових принципів СОТ. Тому така допомога національному виробнику, що автоматично поширюватиметься і на іноземних постачальників буде дорого коштувати бюджету.

У цьому зв’язку слід наголосити, що теперішній порядок сплати ПДВ сільгоспвиробниками необхідно буде переглянути з метою приведення законодавства до вимог угод СОТ.

Потребує уточнення й порядок обліку та адміністрування ПДВ підприємств.

По-перше, необхідна уніфікація застосування податку для усіх галузей економіки, зокрема, скасування пільг зі сплати ПДВ, а також перехід до методу нарахувань.

По-друге,  потребує уточнення обчислення, сплата і відшкодування сплаченого (вхідного) ПДВ на окремих стадіях торгівельного обміну. Так, при обчисленні сплати цього податку до бюджету нарахування ПДВ на продукцію підприємства може бути більшим або меншим за величину ПДВ, відрахованого постачальникам цього підприємства. У всіх випадках негативного сальдо нарахувань – відрахувань ПДВ окремого підприємства податкові органи повинні відшкодовувати відповідну різницю.

По-третє, має бути змінений принцип обліку доданої вартості у продукції підприємства – за фактом її відвантаження на основі рахунку фактури, що відповідає змісту 6 Директиви ЄС по ПДВ,(що квартально), замість сьогоднішнього використання факту “першої події”.

По-четверте,  сплата або відшкодування ПДВ до бюджету повинна здійснюватися на основі саморозрахунку підприємства. Останнє має подавати декларацію з обчислення сплати ПДВ. Такі декларації повинні подаватися з періодичністю, за якою виникають зобов’язання і яка узгоджена з податковою адміністрацією: щомісячно, щоквартально або щорічно. Невчасне подання декларації може викликати накладання штрафу. Сплата зобов’язань з ПДВ має відбуватися до кінця наступного місяця після виникнення зобов’язань.

По-п’яте, потребує спрощення система адміністрування ПДВ, наприклад, шляхом поєднання в одному документі товарної і податкової накладної, який видає продавець покупцеві.

По-шосте, у державному бюджеті (на спеціальному казначейському рахунку Компенсаційний фонд ПДВ) має резервуватися сума залишку коштів для оперативного виконання зобов»язань уряду з відшкодування відрахованого ПДВ. Цей залишок має бути розподілений між регіонами України як норматив резервування доходу від сплати ПДВ, отриманого бюджетом на території області, АР Крим, міст Києва і Севастополя. Відшкодування сум перевищення сплаченого (відрахованого) податку над сумами нарахованого (податкових зобов’язань перед бюджетом)  повинно здійснюватися не пізніше ніж через тиждень після подання необхідних документів до відповідної регіональної податкової адміністрації.

Адміністрування даного податку одне із ключових питань суспільства.

Для цього необхідно:

• Внести зміни в Закон «Про податок на додану вартість» (пункт 7.3), щодо вилучення нарахування ПДВ по першій події;
• Законодавче затвердити єдиний рахунок ПДВ, а також Компенсаційний фонд ПДВ ;
• поквартального обчислення ПДВ касовим методом, який передбачає повернення експортного ПДВ шляхом взаімозаліка в нутрі підпріемства, або перерахуванням коштів на розрахунковий рахунок, в трьох дневний термін, якщо була сплата податку через банк ( спеціальна програма учета сплати ПДВ – окреме пояснення)
• внутрішнього – за підсумками фінансового року, але дозволити взаємозалік всередині підприємства (якщо, сплата ПДВ підтверджена банком, по спеціальній програмі обліку сплати податку, перераховують кошти на розрахунковий рахунок, в триденний термін).

Правильне адміністрування даного податку додатково залучить до бюджету від 20 до 40 млрд.гр.

 
Податок на прибуток підприємств

Перший етап реформи податку на прибуток відбувся у 2004 році, коли було зменшено ставку податку із 30% до 25%. Вже наступного року частка прибуткових підприємств, за даними Держкомстату збільшилася на 7%. Ми вважаємо, що значною мірою це явище можна пояснити виходом бізнесу із тіні, або «страхом кланів» перед неминучості відповідальності.

Багато країн зменшують ставки податку на прибуток з тим, щоб зменшити стимули уникнення сплати податку. Польща, Словаччина, Латвія та Литва нещодавно зменшили ставку до 19%, а Естонія, взагалі, відмінила податок. Однак досвід свідчить, що скасування податку на прибуток компаній можливе лише за певних умов. Адже скасування податку на прибуток компаній створює додаткові можливості ухилення від сплати податку на доходи фізичних осіб та податок на збільшення ринкової вартості капіталу. Тому, на нашу думку, податок на прибуток підприємств необхідно зменшити до рівня ставки податку на доход фізичних осіб (до 15%). Однаковий рівень податків на доходи фізичних осіб, капітальні доходи та прибуток підприємств позбавить власників підприємств стимулів до перерозподілу грошових потоків в процесі виробництва з метою мінімізації податкових зобов’язань.
 
Податок на прибуток підприємств і податок на індивідуальні доходи громадян не повинен застосовуватися відносно доходів юридичних та фізичних осіб, які виникають внаслідок продажів їх корпоративних чи інших майнових прав (часток, паїв, внесків до статутних фондів, державних цінних паперів, обєєктів нерухомості, які входять до статутних фондів підприємств).
 
Такого типу грошові надходження не містять прибутку і не збільшують статки громадян. Звільнення їх від оподаткування стане актом збереження наявного капіталу підприємств та майна сімей, в той час як зараз при оподаткуванні відбувається вилучення цих активів.

Суттєвого зниження потребує й ставка податку з прибутку підприємств. Високе значення ставки негативно впливає на інвестиційні можливості підприємств. Виходячи з її рівня, приймають рішення з вибору країни, у якій доцільніше розміщувати свої інвестиції, транснаціональні компанії. Тому ставка податку з корпоративного прибутку в Україні не може бути вищою ніж у країнах, схожих на нас за рівнем продуктивності праці і прибутковості та за структурою виробництва.
  
Пропонуємо ставку корпоративного податку до єдиного рівня для підприємств:
— 15% на прибуток, що не розподіляється;
— 20 — 25% на прибуток, що розподіляється у вигляді дивідендів.

Порядок обчислення і справляння податків з прибутку підприємств (нерозподілений корпоративний прибуток) і з дивідендів чи інших прибутків власників (акціонерів) цих підприємств (розподілений між власниками корпоративний прибуток). Зниження ставки податку з нерозподіленого корпоративного прибутку, дасть змогу застосувати справляння податку на дивіденди, що сьогодні не здійснюється.

Зниження податку з нерозподіленого прибутку дозволить запровадити наступну градацію ставок оподаткування дивідендів у залежності від їх розмірів, отриманих кожним акціонером:
— 12% — при сумі дивідендів до 100 тис. грн. на рік;
— 14% — при сумі більше 100 до 200 тис. грн. на рік;
— 15% — при сумі дивідендів, що перевищує 200 тис. грн. на рік.
 
Сумарний податок з нерозподіленої та розподіленої частин прибутку не перевищить сьогоднішньої загальної ставки оподаткування прибутку підприємств (25%). Це зменшить зацікавленість у його приховуванні. В той же час можливість сплати податку з нерозподіленого корпоративного прибутку за низькою ставкою і більш високе оподаткування дивідендів посилить мотивації до реінвестування чистого доходу підприємств.

За максимальною ставкою (15%) незалежно від суми доходу повинні оподатковуватися доходи від виграшів, подарунків, спадку, отриманого від родичів непершого ступеня та від неродичів.

При цьому дрібні суми разових виграшів, дарувань тощо (наприклад, до 1000 грн.) оподатковувати недоцільно. 

Крім суттєвого зменшення витрат на адміністрування податків та ухилень від сплати податку, це також послабить стимул до витоку капіталу в офшорні зони та країни з низькими ставками оподаткуванням.

Втрати від надходжень можна компенсувати за рахунок впровадження податку на нерухомість та розширення бази податку на прибуток. Водночас основні зусилля необхідно докласти до спрощення адміністрування податку на прибуток та встановлення таких визначень у податковому законодавстві, які б відповідали тим, що існують в європейських країнах.

Найбільші розходження проявляються в наступному:
• Податкове законодавство України жорстко обмежує перелік дозволених витрат. Кращим підходом було би визначити перелік видатків, які для цілей податкового обліку заборонено відносити на витрати, та дозволити усі інші.
• Поточна амортизаційна політика підриває стимули робити інвестиції і потребує максимально можливої лібералізації

Ураховуючи необхідність встановлення єдиного підходу до податкового обліку однакових за своїм економічним змістом операції із розрахунками у іноземній валюті, пропонуємо в Законі України „Про оподаткування прибутку підприємств” передбачити, що відображення у податковому обліку курсових різниць здійснюється по будь-якій заборгованості, у разі погашення якої будуть отримані або сплачені кошти. Таке відображення дозволить усунути ряд суперечностей при відображенні курсових різниць у податковому обліку.

Існує очевидний зв’язок між співвідношенням прямих і непрямих податків і рівнем податкової культури. Тому що саме податкова культура, яка впливає на ефективність стягування податків, масштаби відхилення від сплати, разом з іншими причинами створює умови для підвищення ролі прямих податків.

Пояснюється це тим, що надходження від основних видів прямих податків — податків на прибуток і особистий прибутковий податок — залежать від правильності декларування доходів, а останнє — як від рівня оподатковування (помірні податки роблять економічно недоцільним відхилення від них, тому що деякі способи відхилення вимагають великих витрат на їхнє здійснення), так і від податкової культури.

Компенсуючими факторами можливого зменшення надходжень до бюджету внаслідок зниження ставки податку з прибутку підприємств треба враховувати збільшення чистого прибутку та інвестицій підприємств, а також розширення бази оподаткування внаслідок легалізації частини прихованих корпоративних прибутків.

Вдосконалення порядку та умов обліку витрат підприємств, обчислення й адміністрування податкових зобов’язань

Перш за все це стосується обліку валових витрат підприємств, які враховуються при розрахунку суми прибутку, що підлягає оподаткуванню. Необхідним є перехід на стандарти бухгалтерського обліку, який передбачає при обчисленні прибутку включення до загального обсягу валових витрат усіх фактичних сум за переліком, що встановлюється законодавством. У цьому відношенні обов»язковим є включення до валових витрат підприємств так званого технологічного браку у виробництві (тобто передбаченого нормами витрат), представницькі витрати та витрати з експлуатації транспорту,  що сьогодні не допускається.

Відомості про суми витрат мають бути підкріплені відповідними платіжно-видатковими документами. Нарахування амортизації основних фондів при цьому здійснювалося б шляхом акумуляції відповідних сум на спеціальному банківському рахунку із цільовим режимом їх використання на інвестиційно-відновлювальні потреби підприємств. Нецільове використання таких коштів, виявлене за результатами року, зумовлювало б виключення їх з  обсягу валових витрат і оподаткування як прибутку.

Механізм прискореної амортизації активної частини основного капіталу підприємств може базуватися на принципі самостійного декларування ними нормативів амортизаційних відрахувань для машин, обладнання, механізмів, приладів, облікової техніки, комунікацій, транспортних засобів та інших на кожний рік (підприємства державної власності повинні будуть узгоджувати нормативи амортизації з міністерством, до сфери управління якого вони належать, наприклад, шляхом індексації вартості елементів активної частини основних фондів відповідно до темпів зростання оптових цін промисловості).

Необхідно при обчисленні прибутку до оподаткування враховувати збитки підприємства минулого року, зменшуючи на їх суму фінансовий результат даного податкового року.

Доцільно також враховувати у валових витратах підприємств відрахування на благодійництво громадським (неурядовим) організаціям та фондам, лікарським, екологічним, освітнім, науковим, мистецьким, бібліотечним та іншим установам (у межах, встановлених законодавством).

Вбачається також необхідним після введення нового порядку обчислення валових витрат підприємств застосування у випадку збитковості суб’єктів господарювання примусового залікового податку. Він може бути встановлений у відсотках до обсягів обороту підприємства і підлягатиме поверненню платнику у рік отримання останнім господарського прибутку.

Необхідні законодавчі внесення змін до оподаткування прибутку підприємств (нерозподіленого корпоративного прибутку):
— вдосконалення обліку валових витрат шляхом застосування стандартів бухгалтерського обліку та обчислення на цій основі прибутку підприємства;
— скасування порядку віднесення до прибутку, що оподатковується, доходів юридичних та фізичних осіб, отриманих внаслідок продажів корпоративних чи інших майнових прав;
— запровадження адресних податкових преференцій інвестиційним програмам та режиму податкових інвестиційних знижок;
— скасування незаконних відомчих зборів і платежів;
— запровадження режимів прискореної амортизації основних фондів;
— скасування оподаткування прибутку некомерційних:
 соціально-культурних, наукових, аналітико-інформаційних, громадських, інших недержавних некомерційних організацій;
— скасування оподаткування благодійницьких внесків підприємств і громадян;

Пропонується прискорення зниження податку з прибутку підприємств, оскільки у цей час ще діє старий стандарт обліку, який завищує реальні обсяги прибутку, а отже завищує податкові зобов’язання підприємств з його сплати.

Після вступу в дію реформи, підприємства зможуть нараховувати більші суми амортизації основного капіталу і таким чином – зменшити суми отримуваного прибутку й податкових зобов’язань.

Впровадження податку на нерухомість/будівлі та споруди

Податок на нерухомість/ будівлі та споруди є досить привабливим, оскільки він сприяє ефективному використанню житлових та комерційних приміщень. Цей податок — у тому чи іншому вигляді – є майже у кожній країні світу та визначається як річний відсоток від ринкової вартості власності.

Незважаючи на простоту концепції, податок є одним із найскладніших в адмініструванні, так як важко визначити „ринкову вартість” і ще важче визначити та оцінити її на практиці. Попри усі труднощі перехідні країни, зокрема Польща, Естонія, Чехія, Словаччина та Росія, ввели цей податок і вже мають значні надходження з цього джерела. Наприклад, в Росії цей податок приносить близько 9% від усіх надходжень до державного бюджету.

Впровадження податку на нерухомість/будівлі та споруди повинно компенсувати втрати надходжень від зменшення податку на прибуток. Вирішенням проблеми з визначенням ринкової вартості може бути, наприклад, визначення податкового зобов’язання залежно від, наприклад, a) площі споруди/нерухомості, b) розташування в Україні, c) розташування в межах міста.

Подібні правила є прозорими і тому їх легко застосовувати для прийняття рішень, вони майже не дають бюрократам свободи діяти на власний розсуд і, що найважливіше, податок тоді можна легко адмініструвати. Податок повинні сплачувати підприємства, установи, організації усіх видів, які мають у власності нерухомість/будівлі та споруди, а також домогосподарства, що володіють нерухомістю — без будь-яких винятків.

Податки потрібно обліковувати та сплачувати раз на рік.

Щодо домогосподарств, то було б доцільним визначити базу оподаткування як площу наявної нерухомості, що перевищує певний поріг. А власне поріг можна визначити як кількість членів сім»ї, які проживають у будівлі, помноженій на певне число – певний соціальний стандарт житлової площі.

Окрім стимулу до ефективного використання власності, визначений таким методом податок на нерухомість має наступні привабливі риси:
• Він відносно простий та прозорий в адмініструванні. Надходження від виконаних комерційних операцій можна прослідкувати лише за документами, а відповідно  ними можна легко маніпулювати, тоді як нерухоме майно можна перевірити у будь-який момент.
• У короткостроковій перспективі такий податок є фіксованим і найменше спотворює економічні стимули.
• Ефективне оподаткування тіньової (неофіційної) діяльності, зменшується стимул до приховування прибутків.
• Заохочує перерозподіл фондів від менш ефективного до більш ефективного власника, що є надзвичайно важливим в Україні, зважаючи на непрозорий та часто неефективний розподіл власності в процесі приватизації.
• Сприяє кращій оцінці власних активів підприємствами.
• Певною мірою може вилучати монопольну ренту.
• Забезпечує відносно стабільні надходження до бюджету.

Проблемним залишається також механізм визначення «звичайної ціни»у податковому обліку, встановлений Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”. Цей механізм вимагає вдосконалення, оскільки є доволі суб’єктивним, не дозволяє ефективно визначати таку ціну платником податку і аудитором та відстоювати її розмір у суді.
 
З метою такого вдосконалення пропонуємо у податковому законодавстві змінити визначення терміну „звичайна ціна”, а також встановити конкретні методи визначення звичайної ціни, які застосовуються у міжнародній практиці, а саме: порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продаж), „ринкову вартість”, ціни перепродажу, „витрати плюс” та балансової вартості.

Податок з нерухомості може бути встановлений у відсотках до ринкової вартості  будинків, споруд та земельної ділянки, що належить підприємству . Його значення має бути диференційованим для підприємств різних галузей, а за абсолютним рівнем достатньо низьким аби не створювати шокові ситуації для підприємств, що будувалися за минулих економічних умов і мають надлишкові майнові активи (за попередньою оцінкою – не вище 0,5% вартості). Має бути визначений й перелік об’єктів нерухомості (історичні, оздоровчі, сільські і сільсько-господарські тощо), по яких податок не стягується.

Також мають оподатковуватися об’єкти нерухомості негосподарського призначення – побутового, комунального, управлінського тощо, окрім закладів медицини й оздоровлення.

Податок з нерухомості доцільно встановлювати у відсотках до вартості об’єкта, поступово оптимізуючи його ставки. Якщо об’єкт (наприклад, житловий будинок) знаходиться у власності декількох осіб чи сімей, то ставка плати з будинок розподіляється між ними пропорційно займаній площі. В той же час дія цього податку не повинна розповсюджуватися на власників підприємств, будинків, приміщень, споруд, якщо:
— площа приміщення господарського використання не перевищує 400 м2;
— площа житла не перевищує 70 м2 на одного члена сім’ї (цей показник може варіюватися для окремих міст і територій);
— приміщення, споруди, будинки використовуються для аграрного виробництва.
 
Внесення зазначених змін надасть можливість встановити чіткий і прозорий порядок розрахунку „звичайної ціни”, знизить податкове навантаження на сумлінних платників, поставить перешкоди на шляху створення штучних збитків для підприємств за рахунок маніпуляції ціною продажу і придбання, упередить незаконне відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету, скоротити  кількість перевірок платників податків податковими органами, сприятиме позитивному міжнародному іміджу України.

Оподаткування дивідендів, процентного доходу, доходу від зміни вартості капіталу

Дискусійним питанням в контексті зміни структури податків є оподаткування дивідендів, процентного доходу та доходу від зміни вартості капіталу. Взагалі, дивіденди, процентний дохід та капітальні різниці є економічною винагородою від постачання капіталу в економіку, так само як заробітна платня є винагородою від постачання праці та людського капіталу. Цілком логічним було б оподатковувати дивіденди, процентні доходи та капітальні різниці, які отримують домогосподарства, за такими ж ставками, що оподатковується доходи фізичних осіб.

З іншого боку, існує ризик значного падіння накопичення заощаджень фінансовим сектором. Наприкінці 2004 року середня відсоткова ставка за строковими депозитами складала близько 11%, тоді як рівень інфляції був 12.3%, що дає негативні реальні ставки.

Оподаткування процентних доходів однозначно погіршить ситуацію. Саме тому потрібно помірно оподатковувати процентні доходи і бажано відкласти впровадження податку до часу, коли інфляція стане контрольованою та низькою.

Оподаткування капітальних різниць та дивідендів необхідно гармонізувати з оподаткуванням процентних доходів, щоб фіскальна політика не спотворювала ринковий розподіл капіталу між банківським сектором, фондовим ринком та іншими фінансовими посередниками.

Категории: Мир| государство

Метки: , , , ,