Напрямок розвитку промисловості
Шлях України до ринкової економіки супроводжувався фактичним марнуванням її промислового потенціалу.
Ознаками цього є різке погіршення структури промисловості за період економічного спаду, глибока інвестиційна криза, втрата українськими підприємствами внутрішніх та зовнішніх ринків. Втрачено напрацьований потенціал в машинобудуванні, легкій промисловості та в інших галузях з високою доданою вартістю.
Укорінилася експортоорієнтована модель економічного розвитку, причому у світовому поділі праці Україна закріплюється як сировинний та ресурсний придаток, зростаючий ринок збуту продукції іноземного походження.
В результаті цього вітчизняна економіка втрачає продуктивні робочі місця, новостворену додану вартість, на території України розміщуються ресурсо-, енерго- та екологоємні виробництва, що обслуговують потреби більш розвинених країн світу.
Потреба структурних змін і основні засади
Вихід із ситуації, що склалася, можливий лише через здійснення цілеспрямованої державної промислової політики.
Технічні, фінансові, людські, організаційні ресурси, набуті та збережені протягом останніх років, доки їх не втрачено під тиском безцільної економічної політики та цілеспрямованих дій зовнішніх конкурентів, необхідно спрямувати на відродження та широкомасштабну структурну перебудову вітчизняного промислового потенціалу.
Стратегічним завданням такої перебудови є забезпечення системної модернізації промислового виробництва, його відповідності сучасним вимогам науково-технологічного прогресу та постіндустріального розвитку.
Стратегічні орієнтири структурних змін
По-перше, поширення ресурсо-, енерго- та екологозбережних технологій. Зважаючи на довгострокову перспективу зростання вартості енергетичних ресурсів та низький рівень самозабезпеченості ними української економіки, ресурсо- і енергозбереження мають стати провідними складовими політики підвищення економічної незалежності національної економіки, підвищення конкурентоспроможності українських виробників.
По-друге, поступова переорієнтація промисловості із зовнішніх на внутрішні ринки збуту та імпортозаміщення. В умовах постійного посилення конкурентного тиску навряд чи можна розраховувати на значне зростання експорту продукції українських виробників. Це обумовлює необхідність переорієнтації промисловості на забезпечення насамперед внутрішнього ринку продукції, орієнтованої на споживчий ринок (продовольство, одяг, взуття, меблі, предмети побуту, автомобілі), виробничого призначення (сировина та комплектуючі для виробництва готової продукції) та інвестиційної продукції (виробниче обладнання).
По-третє, забезпечення конкурентоспроможності через модернізацію економіки. Це дозволить перейти від механічного збільшення витрат на соціальну сферу до дійсної гуманізації соціально-економічних відносин, яка має міцне підґрунтя у вигляді динамічного зростання економіки та підвищення її продуктивності.
Забезпечення конкурентоспроможності потребує виконання двоєдиного завдання:
1. Переорієнтації фінансових ресурсів з поточного споживання в інвестування та спрямування інвестиційної діяльності на становлення ефективної національної економіки;
2. Інноваційного спрямування інвестицій, активізації нововведень як пріоритетної складової стратегії соціально-економічного розвитку держави.
Ці завдання прямо пов’язані з необхідністю суттєвого посилення ролі державної політики в економічном розвитку, вдосконалення органів державного регулювання економіки, якнайповнішого використання потенціалу державного сектору економіки.
Важелі структурних зрушень
Загальносвітова тенденція подорожчання енергоресурсів робить енергозалежність української економіки все більш загрозливою для перспектив економічного розвитку. Йдеться про вичерпання чинників, які забезпечили конкурентоспроможність України в енергоємних галузях – металургії, хімії – сферах теперішньої міжнародної спеціалізації українського промислового комплексу. А також про підвищення собівартості та погіршення конкурентоспроможності виробників, які працюють на внутрішньому ринку.
Україні не вдасться досягти стабільного розвитку та енергетичної незалежності, доки:
— в галузевій структурі промисловості понад 50 % належатиме енергоємним переважно сировинним галузям ;
— в галузях економіки та побуті пануватимуть застарілі енерговитратні обладнання та технології;
— в державній економічній політиці та суспільній свідомості не встановиться розуміння необхідності змін, спрямованих на становлення сучасної, притаманної постіндустріальним суспільствам структури економіки.
Завдання і орієнтири зрушень у галузевій структурі
Відповідно до поставлених завдань промислова політика України повинна бути орієнтована на збереження конкурентоспроможних нині галузей та всебічну підтримку «точок прориву», які мають змінити конкурентні переваги та спеціалізацію України у світовій економіці.
Експортоорієнтовані галузі з сировинною спрямованістю (гірничо-металургійний комплекс, хімічна промисловість) залишатимуться в найближчому часі головними джерелами валютних надходжень в національну економіку та провідними платниками податків.
Завданням промислової політики має стати стимулювання їх широкомасштабної технологічної модернізації з максимальним використанням потенціалу вітчизняних машинобудівних підприємств та науково-технічних установ, спрямоване на підвищення енергоефективності виробництв та продуктивності праці.
Потрібно зберегти належні темпи зростання цих галузей.
Галузі, орієнтовані на кінцевого споживача (харчова промисловість та переробка сільськогосподарської продукції, окремі підгалузі машинобудування, легка промисловість), мають суттєвий потенціал розвитку та повинні зростати як через подальше пожвавлення внутрішнього споживчого попиту, так і завдяки освоєнню зовнішніх ринків відповідної продукції, насамперед – на пострадянському просторі та на просторі ЄС.
Більшість підгалузей машинобудування (авіа-, судно-, автомобілебудування, верстатобудування, важке машинобудування, галузі оборонно-промислового комплексу) належать до перспективних галузей, в яких містяться точки прориву та економічного зростання. Їхній потужний науково-технічний та технологічний потенціал має бути реалізований завдяки зміцненню внутрішнього інвестиційного попиту, розвитку міжнародної виробничої кооперації, оволодінню новими ринками збуту продукції. Саме вони мають стати базисом інтеграції вітчизняної промисловості в систему міжнародного поділу праці. Їм також відводиться ключова роль у забезпеченні технологічної модернізації базових галузей промисловості.
Галузі сучасних технологій (насамперед, електроніка, радіотехніка, приладобудування), що майже припинили своє існування в Україні, мають створюватися з „нуля” із залученням ресурсів компаній-світових лідерів високих технологій, створенням преференційних умов для інноваційного розвитку.
Паливно-енергетичний комплекс має стати за нинішніх умов предметом особливої уваги державної промислової політики.
Стратегічним напрямом є відновлення державного впливу в підгалузях ПЕК, де він втрачений (нафтопереробка), та підвищення його ефективності в підгалузях, де він ще зберігається (електроенергетика, газовидобування, вугільна галузь).
Метою державної політики має стати безперебійність енергозабезпечення економіки та коригування енергетичного балансу країни на користь енергоносіїв власного видобутку (вугілля, метану, біопалива).
Категории: Мир| государство
