Фінансова криза: причини, наслідки, шляхи подолання

Администратор | 15.08.2009 18:59

Причини фінансово-економічної кризи в Україні

Причини цієї хвороби – сугубо внутрішні, зовнішній вплив просто прискорив настання симптомів.

Суспільна провина посилюється тим фактом, що наша держава і громадяни наступили на ті сама граблі вдруге – рівно через десять років після першої необачності. Фінансова криза 1998 року мала аналогічні боргові корені і так само почалася нібито від зовнішніх чинників, хоча насправді була закономірним наслідком хибної внутрішньох політики. Навіть деякі дійові особи ті самі.

1.1. Власне, монетарні обмеження НБУ, що постійно задіювалися впродовж  2008 року для боротьби з інфляцією, необґрунтована ревальвація гривні (при недосягненні поставлених цілей) фактично спровокували макроекономічні загрози в Україні, вже достатньо загальмувавши економічну активність, відчутно погіршили можливості виходу з кризи. Тому теперішні постійні посилання на так звану „першопричину” – світову фінансову кризу,- як кажуть, „від лукавого”.

1.2. Прискорене нарощування обсягів зовнішньої заборгованості приватного сектору та високого рівня доларизації. Загальний борг сягнув $100 млрд. (на 1 липня 2008 р.), з них $29 млрд. — короткострокових боргів. Саме цей капітал (у разі раптового його відтоку) стає одним із чинників дестабілізації курсу національної валюти. (Міжнародні резерви Національного банку України станом на 1 жовтня становлять 37,5 млрд. дол. США)

1.3. Переоцінка ризиків інвесторами, яка була викликана зростанням проблемних кредитів на іпотечному ринку США, привела до зростання вартості запозичень і обмеження доступу до зовнішніх кредитних ресурсів для країн з економіками, що розвиваються,  включаючи Україну. 

Особливість сучасної кризи 

Відмінність нинішнього становища в Україні у порівнянні з 1998 роком полягає лише в тому, що у той час спокусі дешевих запозичень піддалося лише керівництво держави, а нині – вже більш значна частина суб’єктів економічної діяльності і населення.

Ця відмінність незначна в тому сенсі, що у будь-якому випадку населення несе солідарну відповідальність за борги свого керівництва і всіх співгромадян.

І тоді, і тепер механізмом стимулювання запозичень під гарантію непевного майбутнього було примусове утримування обмінного курсу гривні до іноземних валют.  В обох випадках ця штучна стійкість спиралася лише на оманливу безперервність зовнішніх валютних надходжень – і трималася до того моменту, поки ця безперервність не порушилася.
       

І тоді, і зараз держава не здійснювала жодних заходів для стимулювання чи хоч би захисту від нерівної конкуренції власного матеріального виробництва. І тоді, і зараз виробництво знаходиться в занепаді.
        

 Оманлива доступність імпорту створювала ілюзію всезагального добробуту. Втім, ілюзія досить реальна – ніхто вже не відбере в українців мільйони сучасних автомобілів та інших приємних атрибутів сучасної цивілізації. Можливо, більш активно ними користувалися одні, а більше заплатять інші – однак до таких дрібниць закони економіки не прискіпуються.

Масштаби нагромадженого валютного боргу на цей раз більші на порядок, однак суті справи це не змінює. І тоді, і зараз валютні резерви держави були меншими за сукупну заборгованість, в обох випадках їх недостатньо для її покриття.

Таким чином, необхідно і важливо задіяти саме адекватні заходи, а не повторювати помилки минулого.

Не можна допустити, щоби держава повторила помилку десятирічної давності — дешево кинути на ринок валютні резерви з примарною надією утримати обмінний курс національної валюти на попередньому рівні. За таких умов (і це вже апробовано українською дійсністю) збагатяться лише наближені до фінансової влади спекулянти, однак справу цим не вирішити.

Власне, жодну валюту в світі нагромаджені резерви в подібних випадках не врятували — справа зазвичай закінчується приведенням її обмінного курсу до реального значення.

Нинішня фінансово-економічна криза, вона є не лише хворобою, формою прояву нагромаджених нездорових явищ, але водночас і обов’язком влади невідкладно відшукати ефективні шляхи і механізми для неминучого  оздоровлення фінансово-банківської системи та зцілення національного господарства.

Зараз для певного відновлення попереднього стану, що сприяв економічному зростанню, можна очікувати у найгіршому випадку двократного зниження співвідношення гривні з основними світовими валютами.

Якби керівництво держави та фінансової системи з 2000 року вірно реагували на реальне становище і не утримували обмінний курс незмінним на тлі хронічної внутрішньої інфляції, на сьогоднішній день долар коштував би трохи більше за 8 гривень, розкішних автомобілів на наших вулицях і імпортного одягу на наших чарівних жінках було б менше, зате вітчизняних товарів – більше, валютні кредити не набули б небезпечних обсягів, і світова фінансова криза позначилася б хіба що громовим відлунням.

Конче назрілі антикризові заходи     
     

 3.1. Украй необхідно і важливо невідкладно здійснити масштабні фінансові вливання в банківський (що займається кредитуванням господарських суб’єктів, які продукують товари та послуги) та реальний сектори економіки, як це робиться у всіх розвинених країнах.

Водночас у такій же мірі важливо й злободенно – послабляти бюджетні обмеження, навіть якщо це позначиться на ефективності боротьби із зростанням цін.

Недопустимо в умовах кризи погіршувати доступ до фінансових ресурсів економічним суб’єктам, зайнятим у сфері виробництва. Здійснювати дану політику важливо із застосуванням надійних механізмів компенсації ризиків. Пропозиції щодо застосування емісійного фінансування як стимулу економічного розвитку повинні мати обґрунтування на рівні точних математичних розрахунків.

        

3.2. Оманливими є надії Прем’єр- міністра на „абсолютно нестандартну позику” від МФВ.  Адже її заборонено використовувати на щось інше, окрім підтримки банківської системи. Окрім „тіла кредиту” (14 млрд. дол. США) необхідно буде платити відсотки, що виллється в величезну гривневу суму (понад 80 млрд. грн.).
       

Значно краще й вигідніше  здійснити власну емісію на аналогічну суму, мати можливості для маневру, суттєво не збільшувати державний зовнішній борг, який на сьогодні (з врахуванням боргів корпоративних структур) перевищує 100 млрд. грн.
        

Жодна країна не буде процвітати, якщо буде покладати надії на задоволення  потреб власного народу за рахунок зовнішніх надходжень – як грошових, так і товарних. 

3.3. В умовах жорсткої фінансової кризи слід законодавчо повернутися до практики виваженого фінансування бюджетного дефіциту з боку Національного банку (а не зовнішніх позичок), що в наших реальних умовах є єдиною альтернативою.

Ідеологія „бюджетного профіциту” в умовах уже запущеної кризи – матиме вельми негативні наслідки, неминуче ускладнить соціально-економічну ситуацію в країні ще більше. Якщо і далі провадити політику заморожування кредитів і стримування доходів громадян, криза буде поглиблюватися, а вихід з неї буде гальмуватися. 
 
3.4. Необхідно сформувати Бюджет-2014 з оптимальним дефіцитом,  але обов’язково задіявши власні фінансові ресурси для його покриття. 

Дефіцитність бюджету в розумних межах не є недоліком, це – інструмент розумного господарювання. Але за умови, якщо уряд доможеться від Верховної Ради зміни підходів щодо його покриття. Йдеться про те, що під жорстким тиском західних порадників дефіцит  українського бюджету обов’язково має покриватися зовнішніми запозиченнями, тобто доларовими ін’єкціями. Зовнішні позики для покриття витрат на поточне споживання та ще й під гарантії уряду – означає чинити зло національним інтересам. 

3.6. Важливо використати грошову емісію найбільш ефективним шляхом – для збільшення ринкового попиту. Треба не просто вливати гроші в економіку, а пропустити їх через бюджетний обіг – саме в цьому закладено очікування стимулюючого ефекту. Державні валютні ресурси необхідно ощадливо, однак сміливо використовувати для рефінансування фінансових установ, у виключних випадках – для вливання у їх статутні фонди із збереженням у власності держави.
 

3.7. Пошук джерел формування „Бюджету-2014” в нинішніх складних умовах змусить, врешті-решт, Верховну Раду та Кабінет Міністрів запустити в дію не лише механізми залучення додаткових джерел, а і реальної економії. І розпочинати  потрібно не лише з кількості чиновницько-бюрократичного апарату, а з  надмірних пільг і привілеїв , якими користуються  вищі ешелони законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Мати в Україні таку кількість міністерств, відомств, комісій (з правами міністерства), коли в ринково розвинутих країнах їх кількість не перевищує 12-15 — це також надмірна обуза для суспільства. А якщо взяти до уваги, що українські міністри мають по 10 і більше заступників, а ті в свою чергу, відповідний апарат, то абсурдна надмірність чиновництва за рахунок платників податків стає очевидною.
     

3.8. Створити Національний Стабілізаційний Фонд(НСФ) на загальну сумму не меньше 10 мільярдів доларів США за рахунок:
      а) перерахунку частини власного капіталу НБУ (який на середину 2008 р. складав 24 млрд. грн.), що фактично являє собою прибуток від комерційної діяльності Центрального банку;
      б)  надходжень від приватизації державного майна та коштів залученних від розміщення облігацій внутрішних державних позик (крім рефінансування);
     в) частини коштів Єдиного казначейского рахунку;
     г) перевиконання дохідної частини Державного бюджету;
     д) нерозподіленних залишків резервного фонду;
     е) інших джерел.

Довідка:

Сьогодні вражає така тенденція. Чисельність працівників органів виконавчої влади (без місцевих адміністрацій) 1992 року становила 63,8 тис. осіб, а зараз – в рази більша і продовжує зростати. Що ж стосується привілеїв, то тут Україна заткнула за пояс навіть середньоазіатські кланові режими. Доречно нагадати, що навіть такий управлінський рівень, як керівники департаментів Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, заступники міністрів, державних комітетів та комісій, не кажучи вже про більш елітарні рівні, обслуговуються персональним автотранспортом. Скільки витрачається коштів загалом на бензин, що постійно дорожчає, та технічне обслуговування, не підраховував ніхто. Бюджет держави навіть має спеціальну статтю на утримання мисливських господарств, що знаходяться у віданні Державного управління справами Президента та Кабінету Міністрів. І подібний перелік можна продовжувати. Отже, відміна усіх казенних пільг і привілеїв (розуміємо, наскільки банально звучить така пропозиція) має стати важливим кроком не лише фінансового, а і морального оздоровлення українського суспільства.

Категории: Мир| государство

Метки: , , , ,