Стан грошово-фінансової системи України, та необхідність її реформування

Администратор | 17.08.2009 13:10

Гроші — кров економіки. І якщо кров перетікає в економіку інших держав, то створюється смертельна загроза як розвитку нації, так і існуванню держави.

Поль Самуельсон щодо цього висловився так: «Бідність може спіткати більшість населення, якщо Центральний банк невміло управлятиме грошима. Гроші — мастило економіки, але воно часом застигає».

За критеріями американської економічної науки ми маємо крах грошово — фінансової системи,  тому що, по-перше, заощадження населення не трансформуються в інвестиції і, по-друге, наша банківська система не кредитує  власне виробництво.

Виходячи з поняття ринкової економічної системи наша банківська система є анти ринковою, тому що руйнує головну ланку (ЕКОНОМІЧНУ ПРУЖИНУ)  ринкової системи, нищить власне виробництво через штучно створену кризу платежів, реалізацію політики «твердокамінного» монетаризму, опосередковане кредитування іноземних фірм завдяки спекулятивним операціям, сприяє втечі капіталів за кордон.

Отже, щоб створити ринкову економічну систему в Україні, потрібно вирішити проблему створення банківської системи, яка б відображала інтереси України, а не інтереси країн елітаризму — щодо завоювання ринку України та її фінансового закабалення, яка є значно важливішою і складнішою ніж вирішення, наприклад, проблеми тотальної приватизації.

Розкриємо   більш   повно   механізми   нищення   власного виробництва «нашою» банківською системою, відчуження її від інтересів виробництва України і отже, від інтересів широких верств населення.

Нинішнє досягнення банківської системи полягає тільки в одному — грошовій стабілізації, хоча в урядових колах та керівництві НБУ говорять про фінансову стабілізацію. Насправді ж під фінансового стабілізацією в макроекономіці розуміють комплекс із трьох складових: грошової стабілізації, зростання зайнятості (зменшення безробіття) та стабілізації виробництва.

В Україні дійсно досягнута грошова стабілізація, але ціною поглиблення фінансових диспропорцій, карколомного наростання безробіття, зовнішнього та внутрішнього боргів (затримка зарплати, неповернення заощаджень населенню).

Якщо бути об»»єктивним, то потрібно говорити не про фінансову стабілізацію, а про поглиблення фінансової кризи, яка останнім часом різко загострилась у зв»»язку з непродуманими діями Уряду на ринку цінних паперів. Створена фінансова піраміда загрожує національній безпеці держави, бо в будь-який момент держава може стати банкрутом.

Наведені диспропорції деформують попит і ще більше віддаляють початок процесу ефективної дії ринкового механізму, тому що ринкова економіка розпочинається саме з нормального кінцевого попиту населення.

Таким чином, одним з найголовніших пріоритетів в макроекономіці України має бути регулювання сукупного попиту шляхом нарощування його через зростання купівельної спроможності населення, а це обумовлює збільшення зарплат, пенсій, стипендій з одночасним захистом свого ринку і свого виробника.

Завдання банків — не душити підприємства, а допомагати стати їм на ноги виплутатися з фінансової кризи. З цього боку твердження монетаристів про те, що неплатежі є нормальним явищем, яким виправдовується сучасна банківська політика, відображає зверхнє ставлення банків до підприємств, скероване на руйнацію національного виробництва. Економіка України перебуває в стані становлення, і проведення на ній таких жорстких експериментів недопустиме.

Коли найпотужніша, найпередовіша в світі американська економіка опинилась у  скрутних умовах в період економічної кризи 1929—1932рр. президент Рузвельт не займався проблемою банкрутства підприємств, а прийняв два найважливіші закони:

 — про відновлення національної промисловості
 — про регулювання сільського господарства
 

Щоб запобігти здирництву, закрив 2000 банків, повів найрішучішу боротьбу з фінансовими «акулами»

НБУ обмежує свою функцію тільки грошовою стабілізацією, стабільністю валюти та збереженням фінансової системи. НБУ сьогодні, по суті, є виразником не інтересів держави, а комерційних банків.

Структура комерційних банків недосконала. Якщо в розвинутих країнах головне призначення банку — бути надійним партнером клієнта-виробника, то в нас — посередника. Тому потрібні заходи з наближення банків до виробництва і вдосконалення їх структури, підвищення їх відповідальності.

Вони повинні за дорученням підприємств займатися розрахунками, операціями з платіжними документами, прискорювати їх рух по каналах обігу, взаємопогашувати платіжні вимоги.

Хоча головною функцією комерційних банків є посередництво у фінансовій сфері та обслуговуванні операцій, але вони не бажають займатися платіжними документами і розрахунками, не хочуть ризикувати, «тому вони є не сучасними комерційними установами, а лихварськими».  Комерційні банки поглинають 60 % прибутків підприємств, а це фінансовий тиск на підприємства, який не гірший від податкового тиску.

Комерційні банки ухиляються від інвестицій і кредитної підтримки українських підприємств, спрямовуючи свою діяльність на спекулянтці операції і, отже, хочемо того чи ні — на підтримку іноземного виробництва.

 За нинішньої системи Уряд направляє державні бюджетні кошти в комерційні (приватні) банки, на які не має впливу.

Ці кошти (точніше, більша їх частина — 55 %) зразу з»»їдаються тіньовиками.

Отже, недосконала банківська система і відлучення держави від втручання в економіку є джерелом, що живить і розвиває тіньову економіку і, як наслідок, організовану економічну злочинність і корупцію.

Таким є сучасне ринкове і монетарне регулювання. Нинішнє банківське монетарне регулювання є швидше банківським кийком, знаряддям наживи конкретних людей. Нерозсудлива монетарна політика, що намагається штучними заходами стиснути, зменшити грошову масу, насправді створює зашморг для виробництва, душить інфляцію разом з народом, руйнує, нищить економіку. На запитання, чи штучно глушити інфляцію разом із згортанням виробництва, падінням життєвого рівня народу і безробіттям, чи розвивати промисловість шляхом інфляційного фінансування, економісти одностайно висловлюються за другий.

Навіть бігле, здійснене неспеціалістами зіставлення величезної шкоди. що завдають штучні, нерозумні заходи боротьби з інфляцією шляхом закриття підприємств, душінням виробництва, руйнуванням виробничого і інтелектуального потенціалу, невиплатою заробітної плати, падінням життєвого рівня народу, безробіттям, і мізерним виграшем, отриманим від реалізації цього курсу (найбільше з-за кордону нас хтось похвалить за дотримання нормативу інфляції, який не нами і не для нас встановлений), говорить про авантюрність і шкідливість для України цієї політики.

Наслідком такої грошово-фінансової політики є нееквівалентність розподілу доходів від власності, яка суперечить поняттю ринкової економічної системи. Кризова економіка виступає донором деяких секторів та закордонних власників.

Чи нормальним є такий стан речей, коли держава від своєї власності отримує доходів в 13 разів менше, ніж іноземці?

Монетаристська економічна політика, що опирається виключно на беззастережну лібералізацію цін та зовнішньоекономічної діяльності, спровокувала ще більш порушення паритету цін через те, що ціни на енергоносії зростали значно швидше і більшими темпами, ніж на промислову продукцію і особливо сільськогосподарську. Так, ціна на енергетичне вугілля зросла у 5 разів,  а на природний газ — у 8,6 раза. Тепер сільськогосподарському товаровиробнику, щоб розрахуватися за енергоносії, міндобрива і засоби захисту рослин, техніку потрібно віддавати майже весь урожай зернових. За 1 т солярки –від 7 — до11тонн зерна!

До викладеного додамо, що створена за рекомендаціями МВФ наша банківська система спричиняє нестійкість економічної системи і робить Україну чутливою до міжнародних фінансових криз, тобто торує шлях до падіння виробництва, деградації суспільства і фінансового закабалення України, а в цілому — до національної катастрофи.

Якщо ж ставити завдання переходу до етапу економічного зростання і, отже, прогресу українського суспільства, то очевидно, потрібна інша банківська система, яка повинна усунута недоліки нинішньої грошово-фінансової системи.

Нова грошове-фінансова система повинна бути важливою ланкою побудови економічної системи саме України за моделлю розвинутих країн — змішаної економіки.

МІЦНА ГРОШОВО-ФІНАНСОВА СИСТЕМА — ОСНОВА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Міцною грошово — фінансова система може бути тільки за умови, що вона опирається на самодостатнє, науковомістке, конкурентноспроможне власне виробництво.

Організація від»»ємного зворотного зв»»язку (економічної пружини) між вказаними   ланками   —   сучасним власним виробництвом, та грошово — фінансовою системою — створює основну ланку ринкової економічної системи, що здатна до економічного зростання та розвитку, якщо в повному обсязі буде задіяна система управління.

Головне завдання системи управління — це формування національної  ідеї, розробка форми і змісту розвитку нації і держави через механізми національних інтересів економічної політики (внутрішньої і зовнішньої), національної безпеки і управління економікою, політикою і культурою, визначення свого українського співвідношення державного регулювання та ринкового саморегулювання.

З чого потрібно починати? А з того, щоб згадати мудрість Григорія Сковороди: «Не треба яблуню вчити, як родити яблука, її потрібно відгородити від свиней«.

Стосовно нинішньої ситуації, то в першу чергу треба очистити голови чиновників від мотлоху, який туди напхали закордонні порадники, які мають певні інтереси і не бажають, щоб Україна була міцною, незалежною індустріального державою, і доморощені мафіозі, яких влаштовує теперішній балаган, просвітлити економічним мисленням і почуттям патріотизму, навчити підходити до справи з точки зору здорового глузду.

Сформулюємо наступні сім рекомендацій і умов, яким має задовольняти грошово-фінансова система, щоб забезпечити вихід України з кризи та перехід до стану економічного зростання на основі інтеграції в межах держави, науки і освіти, виробництва та банківської системи.

Зміна структури банківської системи і функцій Національного банку України

Структура банківської системи має забезпечувати розмежування руху бюджетних коштів і коштів комерційних банків.

Державні кошти повинні рухатися тільки в державних банках (за досвідом Німеччини).

Банківська система має наблизитися безпосередньо до виробництва (сьогодні майже половина банків зосереджена в Києві — ближче до середовища спекулятивних операцій).

Для цього можна запропонувати замість дворівневої трирівневу банківську систему:
 

перший рівень — Національний банк України;
другий рівень — комерційні і спеціалізовані банки: земельний, кредитно-інвестиційний, іпотечний, універсальний банк (обслуговування фізичних осіб і малого бізнесу):
третій — регіональні комерційні та місцеві муніципальні банки.

Перший рівень — Національний банк України. До нинішніх функцій НБУ — забезпечення стабільності гривні, здійснення емісії грошей та збереження банківської системи — потрібно, на зразок розвинутих країн, додати ще такі:
— сприяння створенню ефективної економічної системи та формуванню глобальних стабілізуючих факторів життя суспільства, повернення довіри народу до грошово-кредитної системи та до держави;
— глибоку координацію дій НБУ та Уряду. Питаннями узгодження фінансової та економічної політики НБУ та Уряду має займатися Верховна Рада  України, а не МВФ.
— формування і розвиток грошового ринку;
— контроль і нагляд за усіма банками і небанківськими фінансовими структурами;
— здійснення валютних операцій, вивчення валютного режиму і його регулювання:
— розробку і впровадження платіжних систем і клірингу між банками;
— стабілізацію не стільки гривні, як економіки, всебічне сприяння її розвитку, здійснення розрахунків і платежів, прискорення руху платіжних документів, а також тих функцій, які підприємства передоручають банкам.

Потребує поліпшення організаційна побудова і структура НБУ, його головних управлінь і відділень.

Велику частину функцій управління кредитними ресурсами слід передати обласним, міським і районним підрозділам. Цей процес має розвиватися тільки на базі виробництва, а не на спекулятивній, посередницькій. Банки повинні реалізувати свою важливу функцію створення грошей і капіталу для своєї держави.

НБУ має посилити контроль за діяльністю комерційних банків, які розпоряджаються головним чином чужими грішми, і нести відповідальність за їх збереження та ефективне використання.

Бажано з метою наведення порядку у виконанні банківського законодавства, а також в кредитно-грошових розрахунках створити незалежний від НБУ Кредитний комітет банківського нагляду, який міг би бути структурною одиницею Рахункової палати.

Для посилення зв»»язку НБУ з Урядом доцільно створити Національну раду по банках, в яку повинні увійти всі учасники грошово-кредитного процесу. Національна рада має формувати державну політику в галузі грошового обігу, кредитування і розрахунків, стабілізації економіки. Найголовніше і найскладніше питання — це комплектація Національної ради фахівцями-патріотами, які б опиралися на рекомендації вчених — економістів.

Потрібна законодавча база для реформування верхнього рівня банківської системи. Доцільно звільнити НБУ від деяких його нинішніх функцій які відволікають його сили від проблем кредитно-грошової політики, створивши самостійні комітети по страхуванню депозитів та вкладів населення, нагляду за діяльністю комерційних банків.

Важливою функцією НБУ, як і в усьому світі, має бути контроль за рівнем безробіття, рівнем цін та іншими економічними параметрами.

Поліпшення потребує звітність банківських установ, яка повинна бути повнішою, конкретнішою і прозорою.

Другий рівень — комерційні та спеціалізовані банки. Банківська система України повинна встигати за двома світовими тенденціями. З одного боку, відбувається універсалізація і розширення функцій, операцій комерційних банків: лізинг, факторинг, проектне фінансування, управління портфелем інвестицій, консультативні послуги. В результаті знижується питома вага позичково-ощадних операцій, збільшуються обсяги операцій з цінними паперами, що проводяться банками за рахунок клієнтів, але завжди на їх користь.

З другого боку, посилюється спеціалізація діяльності комерційних банків, зосередження їх уваги на невеликій кількості послуг.

Багато із спеціалізованих банків є державними або функціонуючими на основі державних гарантій.

Майже в усіх країнах є інвестиційні або кредитно-інвестиційні банки. Наприклад, у Німеччині функціонують такі спеціалізовані банки: Банк відбудови, Експортний банк, іпотечні банки, що оперують нерухомістю. Банки споживчого ринку, ощадні каси.

Таке розмаїття банків сприяє посиленню конкуренції, поліпшенню обслуговування клієнтів. Це дуже важливо з точки зору боротьби з банківським монополізмом.

Потрібно усвідомити, що забезпечення стабільності економіки і перехід до стану економічного зростання вимагає негайного створення спеціальних банків — інвестиційних, іпотечних, земельних, муніципальних тощо.

На жаль, відсутність чіткості в політиці Уряду, економічної мети реформ, як і стратегії економічного розвитку, байдужість, пасивність, нездатність впливати на хід господарських процесів, надмірний романтизм та оптимізм і сліпа віра в силу несформованих ще до кінця ринкових механізмів у розв»»язанні економічних проблем, небажання владної еліти осмислити і засвоїти основні аксіоми, принципи і закони ринку довели Україну до того, що її виробнича сфера опинилась у катастрофічних фінансових умовах. Досягнення вітчизняної освіти, науки і техніки виявились непотрібними. І вирішити ці питання за допомогою чисто ринкових механізмів в принципі неможливо.

Тим часом обслуговуючі, посередницькі спекулятивні сфери, тобто сфери які сьогодні працюють в інтересах іноземних фірм, процвітають.

Потрібна мережа державних і державно-комерційних банків, які б стали агентами  Уряду з кредитування пріоритетних галузей економіки та інноваційної  діяльності. Для цього слід застосовувати економічні важелі, які стимулюватимуть в  першу чергу інвестиційну та інноваційну діяльність. Посиленню  інвестиційного   та   інноваційного   процесу   має   сприяти   також створення банківських об’єднань, які концентруватимуть капітал фінансово-промислових груп.

Всі ці питання мав би вирішувати Кредитно-іпвестиційний банк, який в інтересах  загальної інвестиційної та іноваційноі політики слід було б  підпорядкувати Кабінету Міністрів.

Для фінансування окремих об»»єктів і програм цей банк міг би залучати капітали і ресурси комерційних банків. Для пом»»якшення проблеми ризику вкладення капіталів слід законодавче розв»»язати проблему реального закладу майна.

Центр тяжіння в інвестиційній діяльності банків законодавчо і адміністративно повинен бути перенесений на фінансування довгострокових проектів і різким обмеженням обсягів коштів, які йдуть на спекулятивні операції.

На період виходу з кризи потрібно за досвідом США різко обмежити процентні ставки (на рівні 5-6 %). бо питання вже стоїть так; або Україна відродить своє виробництво, створить свою економічну систему і збереже державність, або вона її втратить разом з процвітаючими на спекулятивних операціях банками.

Великі перспективи для функціонування матиме Земельний банк. Земельний банк повинен відіграти важливу роль у відродженні села, у реформуванні сільськогосподарського виробництва. Він може мати землю в Статутному фонді, проводити поточні операції з землею, здійснювати форвардні операції з урожаєм майбутнього року, працювати безпосередньо з сільськогосподарськими товаровиробниками, а не з посередниками.

Надання земельними банками таких кредитів під векселі сільськогосподарських підприємств сприяло б цільовому їх використанню, бо векселі не є готівкою, яку можна перевести в долари і вивезти за кордон. Коли ж, як зараз, гроші виділяються на дотації з бюджету комерційним банкам, то дуже швидко перетворюються в іноземну валюту і використовуються в спекулятивних цілях.

Земельний банк повинен бути не вузькоспеціалізованим, а комерційним, і займатися усім комплексом операцій з обслуговування потреб сільськогосподарського товаровиробника незалежно від форм власності.

Іпотечний банк має займатися операціями з нерухомістю на основі законів про управління нерухомістю та застави. Особлива роль і функція цього банку у довгостроковому кредитуванні житлового будівництва для населеним.

Таке розмаїття банків сприятиме ефективності функціонування банківської системи в інтересах окремих господарських процесів,   виробництв та населення України.

Третій рівень — регіональні і місцеві муніципальні банки. Такі банки мають вишукувати і мобілізувати кошти для розв»»язання місцевих проблем, що особливо важливо для слабких регіонів.

На регіональному рівні створюються ширші можливості для руху капіталів по горизонталі, доповнюючи їх вертикальний рух. Корисними були б регіональні міжбанківські розрахункові палати, клірингові центри. Створення цих банків стане суттєвим кроком до реалізації державної антимонопольної політики в банківській справі.

Кредитні установи банківського типу і, зокрема, пенсійні, страхові, поштові фонди також відіграли б помітну роль у забезпеченні відповідними послугами населення регіонів на противагу нинішній ситуації, коли вказані фонди створюються усіма галузями, а використовуються як кредитні ресурси окремих банків. Через відсутність належного порядку і контролю в управлінні цими ресурсами виникає багато зловживань.

Розвиток банківської системи в напрямку спеціалізації по вертикалі і горизонталі, страхування їх операцій виключає різні небанківські організації типу фінансових трастів, які займаються в основному сумнівними операціями і спекулюють на довірливості нашого народу.

Самоусунення держави від контролю за діяльністю трастових кампаній призвело до пограбування майже трьох мільйонів населення України, в основному пенсіонерів.

Функція грошей

Сьогоднішні уявлення про функції грошей та їх роль у суспільстві відображають погляди меркантилізму — наукової економічної течії 14-16 ст.:
— завжди повинні бути в наявності і гроші, і товари.

Нині розвиток саме ринкових відносин створив умови для розвитку- платіжної функції грошей в багатьох формах.

У нас ринок звичайно сприймається на рівні домогосподарки: щоб купити товар, треба з гаманця витягнути гроші і заплатити. Впроваджувати «ідеологію домогосподарки» почали в Україні з енергоринку. При цьому комерційні банки відіграють роль великого «гаманця», виконуючи в основному касові операції.

За такого наївного розуміння ринку держава виявилась нездатною вирішити найпростіші питання,  пов’язані з організацією господарського життя, наведенням в країні елементарного порядку і створенням умов безперебійності господарських процесів, нормальної роботи підприємств.

Грошово-фінансова ж система повинна створювати в країні умови для того, щоб вироблену продукцію можна було реалізувати, за виручені кошти придбати сировину, комплектуючі елементи, виплатити зарплату, обновити обладнання і технології.

В сучасних економічних відносинах розрахунки і платежі реалізуються через три види платіжних засобів:
1.  Готівка (монети, банкноти).
2.  Банківські рахунки (наявні в банках на рахунках активи).
3.  Засоби, що замінюють гроші (чеки, векселі, кредитні картки).
 

Залежно  від застосовуваних  платіжних  засобів  використовують  такі форми платежів:
1. Платежі наявними грішми (безпосередня передача готівки, цінних паперів чи речових цінностей).
2. Безготівкові платежі (боржник і кредитор мають рахунки в банку і здійснюють платежі  розрахунковий чек, кредитну картку тощо).
3. Напівготівкові платежі;
       а) боржник платить готівкою, кредитор отримує посвідку на кредитну суму на своєму рахунку (наприклад, бланк грошового поштового переказу, внесення готівки на рахунок):
       б) боржника дебетують зобов»»язанням на його рахунку, кредитор отримує готівку (наприклад, чек на оплату готівкою).

Таким чином, гроші в широкому розумінні — це не лише банкноти чи певні суми на рахунку, а й боргові зобов»»язання (векселі, чеки, кредитні картки), все те, що є носієм купівельної здатності, за що можна купити товари.

Нехтувати цим означає поставити обмін товарів у тяжкі умови, фактично в умови нездатності реалізувати товари і параліч  всього господарського життя, тобто породити кризу платежів.

Усі ці форми платежів мають два основні канали реалізації:
 перший -підприємство-постачальник само стягує гроші з покупця;
другий — підприємство застосовує факторинг і продає борги покупця факторинговій конторі чи комерційному банку, які застосовують далі вищезгадані форми розрахунків.

Отже, е сучасній господарській практиці мають здійснюватись регулярні акти купівлі—продажу, а не випадкові зв»»язки, як це було е минулому і є тепер.

У сучасних умовах реалізація товарів завжди опосереднюється кредитом, Саме кредит робить процес обміну, процес купівлі-продажу безперервним.

Найчіткіше кредитна форма грошей проявляється в умовах реалізації товарів у кредит. Така форма кредиту, коли покупець товару не платить грошей, а виписує грошове зобовязання (вексель), яке набуває властивостей грошей, форми купівельного або платіжного засобу — називають комерційним кредитом.

Комерційний кредит є не лише засобом обміну, а й активним стимулятором виробництва, оскільки сприяє прискоренім реалізації продукції. 

Таким чином, те, що стимулює і пожвавлює виробництво, застосовується повільно, а те, що руйнує виробництво — стимулюється і насаджується. В цьому проявляється ще одна ознака антиринкового характеру нашої грошово — фінансової системи.

Висновок: головним  для відродження виробництва є перетворення грошового зобов»»язання між підприємствами, у зобов»»язання банку перед підприємствами, яким можна оплатити куплені товари і погасити будь-які грошові вимоги, зобов»»язання і борги.

В цьому і полягає підкорення, банків інтересам власного виробництва, про яке неодноразово наголошуємо.

За умов, коли обмін розвивається в усій повноті, як і форми грошей, функціональне буття грошей часто витісняє їх матеріальне буття, а тому суттєво спрощуються, полегшуються, прискорюються і, що важливо, здешевлюються грошові операції. Цей розвиток грошей у функції міри вартостей дозволяє у великих обсягах взаємопогашати грошові вимоги, причому не тільки їх позитивні, а й негативні величини, і навіть взагалі обходитись без готівки.

Чому ж сучасна банківська система ігнорує повсюдне опосередкування обміну кредитом, а вимагає оплати усіх реалізованих товарів наявними грішми — готівкою?

Тому що готівка — це основа спекулятивних операцій комерційних банків, основа тіньової економіки, організованої економічної злочинності та корупції. А оскільки НБУ в першу чергу виражає інтереси комерційних банків, а не інтереси держави і народу України, то він буде шукати можливості затягнути перехід на сучасну форму платежів.

Це влаштовує і країни елітаризму, бо за цих умов швидко нищиться виробництво України, її інтелект і створюються сприятливі умови для поглинання її ринку, втечі капіталів за кордон і отже, інвестування Україною Заходу.

Діюча банківська система побудована на простому підході: певній масі товарів завжди повинна протистояти відповідна маса грошей, грошовий капітал, який доводиться вилучати із сфери виробництва і знекровлювати його.

Оскільки боргові зобов»»язання підприємств за допомогою торгівлі грішми перетворюються у зобов»»язання банку по відношенню до підприємств, то легко погасити будь-які борги, не надаючи борговим зобов»»язанням національної платіжної сили. І ці борги різняться між  собою рангом, а не своєю природою. Таким чином, борговим зобов»»»»язанням надається майновий статус.

Сьогодні ж з цими борговими зобов»»язаннями підприємств ніхто не рахується, бо вони не мають майнового статусу, що істотно обмежує платоспроможність підприємств, підриває їх фінансовий стан.

Там, де розрахунки між підприємствами можна вирішити за допомогою руху паперів, влада вимагає  застосування наявних грошей, грошового капіталу, чим стимулює марнотратство, штучно створює брак грошей, породжує кризу платежів і цим душить своє виробництво, стимулюючи виробництво іноземних фірм.

Фундамент банківської системи.

З викладеного вище випливає,  що банківська система функціонально повинна мати дві рівноцінні опори: комерційний і банківський кредити.

Нині в банківській структурі задіяний тільки банківський кредит, але канали надходження його до виробництва перекриті. Він іде майже повністю на спекулятивні операції, на опосередковане фінансування іноземних компаній.

Особливістю комерційного кредиту є те, що він обслуговує в першу чергу виробництво, не є інфляційним і не може втекти за кордон. Тому нинішня банківська система є незавершеною, недосконалою і виконує дуже обмежені функції, які не працюють на національні інтереси України.

Нинішня банківська система відповідає умовам середньовіччя. Криза платежів, лихварство, параліч розрахунків — свідчення того, що в Україні ще не сформована сучасна грошово-фінансова система, а процес творення йде не в напрямі прогресу, а шляхом деградації суспільства.

В цілому наша банківська система нагадує інваліда, в якого нема однієї ноги, а та що є — хвора.

Для того щоб змінити нашу банківську систему, зробити її ринковою в межах України, працюючою саме в інтересах її виробництва, потрібні такі заходи.

По-перше, вона повинна стати на обидві ноги — комерційний і банківський кредит. При цьому банківський кредит потрібно вилікувати шляхом встановлення процентних ставок, прийнятних для виробництва, і різкого обмеження кредитів під спекулятивні операції. Нагадаємо, що США виходили з кризи 1929-1933 рр. з такими процентними ставками; 1934 р. — 0 %. наступні шість років — 0.8 %, потім ще два роки — 0,6 %. Доходність цінних паперів була на такому ж рівні. Після закінчення перехідного періоду — періоду виходу з кризи — процентні ставки піднялися до 5-6%. Під час міжнародної фінансової кризи в 1998 р. вони були знижені в 1.5 раза (4 %), сьогодні біля 1%. Порівняймо з нашими процентними ставками — 25…40 % при рівні інфляції близько 15 -23 % і доходністю цінних паперів до 140 %.

Отже, виникає великий сумнів в тому, чи взагалі ми зможемо досить швидко вийти з кризи, якщо будемо наполягати на «незмінності курсу реформ».

По-друге, потрібно відновити довіру населення до банківської системи, до держави для того, щоб люди свої заощадження вкладали в банки (сьогодні на руках у населення близько 10…12 млрд. дол. США). Для цього держава шляхом страхування вкладів населення має повертати людям знецінені заощадження з такою мірою відповідальності, як і борги іноземним державам і фірмам.

 Інвестиції та заощадження
 

3 точки зору національної безпеки, збереження економічної незалежності і досягнення такої мети, як розбудова розвинутої держави, ставка на іноземні інвестиції є безглуздям. Це доля слаборозвинутих країн, керівники яких знаходяться під гіпнотичним впливом міжнародних фінансових організацій.

Всі розвинуті та прогресуючі країни обмежують іноземні інвестиції в свої фірми, щоб не втратити керованість економікою, враховуючи аксіому ринку про керованість.

Основою інвестицій мають бути внутрішні — і тільки внутрішні джерела.

Але  національні заощадження як визначальний фактор економічного зростання сьогодні дуже обтяжені і катастрофічним зростанням зовнішньоекономічного боргу.

Іноземні запозичення в МВФ та СБ не йдуть у виробництво, а в основному проїдаються. Тим часом вигідні фінансові потоки через прямі та портфельні інвестиції у виробництво дуже обмежені і до того ж, виконання умов співпраці з вказаними міжнародними фінансовими організаціями відлякує по чотирьох напрямках приватних інвесторів.

Потужним внутрішнім джерелом інвестицій в Україні було б ефективне задіяння незавантажених виробничих потужностей. Щоправда, підвищення продуктивності через більше завантаження потужностей можливо лише за збільшення попиту, зростання в декілька разів зарплат і пенсій, а це, в свою чергу, можливо лише за умов політики протекціонізму.

В цілому внутрішні джерела інвестицій зможуть стати ефективними і основними тільки за умов зміни банківської системи, протекціонізму, зміни умов співпраці з міжнародними фінансовими організаціями, але, очевидно, це означає зміну курсу реформ.

Цінове регулювання

У розвинутих країнах регульоване ціноутворення є головним економічним механізмом управління ринковою економікою, бо ринкова саморегуляція цін, як і монетаристська економічна політика, теоретично може бути ефективною тільки у врівноваженій економічній системі. А в перехідній економіці, яка характерна для України, ринкова саморегуляція цін в принципі не може бути ефективною. Неврахування цього призвело до трагічних наслідків для економіки України.

На сьогоднішній день актуальним є державне регулювання цін на енергоносіі; на сільськогосподарську продукцію; на товари, що виробляються монополістами, і товари широкого вжитку.

При ньому держава має стежити за паритетом цін у сільськогосподарському і  промисловому виробництві; балансом між цінами і рівнем зарплати, пенсій тощо з метою забезпечення потрібного рівня купівельної спроможності населення;  забезпечувати економічними методами таке співвідношення між цінами на імпортні та вітчизняні товари, щоб воно працювало на захист вітчизняного ринку і вітчизняного товаровиробника.

Грошово-фінансова система
Нинішня грошово-фінансова система є наслідком, носієм і охоронцем монетаризму в Україні, прийнятого нею за базову економічну теорію.

Вихід України з кризи і перехід до стану економічного зростання можливий з використанням рекомендацій сукупності економічних теорій, серед яких для короткотермінового зростання виробництва базовою має стати економічна теорія Кейнса, а довгостроковою — українська інноваційна теорія. Але це можливо тільки за умови зміни нашої банківської системи, але перепоною цьому стоятимуть її керівництво, «тіньовики», непатріотично налаштована частина владної еліти України, міжнародні фінансові організації та країни елітаризму.

Потрібно було б об»»єктивно, незаангажовано, підійти до світового досвіду спрямування капіталу в русло стратегічного інтересу держави і перетікання його із спекулятивно- фінансового у виробничий сектор.

У розвинутих країнах центральні банки і уряди неодноразово переконувались, що самовільно, автоматично капітал, особливо приватний, у виробництво перетікає не завжди, тим більше, що довгострокові кредити самі по собі не вигідні. Тому в правовому регулюванні грошових потоків закладається багато варіантів мотивації — від заохочення до примусу.

Особливу жорсткість таке регулювання отримує в періоди криз. Наприклад, у Франції, Німеччині та Голландії в аналогічній ситуації центральні банки примушували комерційні банки до 35 % своїх капіталів спрямовувати як інвестиції в пріоритетні галузі економіки.

У США комерційним банкам, котрі перетворювали свої ресурси в інвестиції, Федеральна резервна система надавала пільги в формі сум, що утримувались за рахунок зменшення облікової ставки.

В Японії теж мало місце примусове направлення 50% інвестиційних ресурсів комерційних банків у довгострокові кредити.

Банки були зобов»»язані зберігати більшу частину своїх активів в Центральному інвестиційному банку, який, звісно, використовував їх на інвестиції.

В Європі, в країнах Азіатсько-Тихоокеанського регіону був запозичений досвід Федеральної резервної системи США з цільового встановлення кредитних ставок,  що дозволяло диференційовано підходити до визначення процентних ставок залежно від значущості проекту, його пріоритету.

Таким чином, ці заходи були націлені на трансформацію всіх ресурсів банків у довгострокові кредити, в інвестиції.

Реанімація та пожвавлення власного виробництва, особливо науковомісткого, неможливі без цілеспрямованої політики накачування цієї сфери реальним капіталом. І ставка тут на іноземні інвестиції — це велика облуда.

Розробляючи нову грошово-фінансову систему, потрібно ще раз звернути увагу на нерозуміння нашими «твердокамінними» монетаристами суті інфляції в Україні, наголосити на тому, що для України сьогодні основну небезпеку має інфляція витрат, а не інфляція попиту.

Щоб подолати інфляцію витрат, потрібно вживати не монетаристські заходи, а цілу низку, комплекс нових заходів, які можна реалізувати тільки через втручання держави в економіку. Мова йде про створення сильних синдикатів, фінансово-промислових груп, тобто потужних організаційно-економічних структур в межах держави. Далі потрібна сильна державна протекціоністська політика, контроль цін та інших економічних індикаторів. Створення великих компаній дасть можливість впливати на ціни великої кількості товарів, перевести більшість зовнішніх цін у внутрішні.

Весь цей комплекс антиінфляційних заходів успішно використовували в повоєнні роки Японія, країни Європи і навіть Мексика, Бразилія і Аргентина.

Звичайно, Україна має ще й свою специфіку — спотворену структуру економіки, успадковану від колишнього СРСР, зношене обладнання, енергомістке виробництво. Все це є предметом структурної зміни економіки.

Тому не зовсім зрозуміло, яку ж мету переслідує політика стабілізації гривні у відриві від інтересів виробництва?

На етапі виходу з кризи та з метою переходу до стану економічного зростання, як показує досвід Японії, потрібно об»»єднати зусилля держави та приватного бізнесу. Реалізується такий симбіоз, такий механізм регулювання через державні програми, через володіння державою акціями компаній. Сюди потрібно додати пряме державне регулювання економікою. В кінці 80-х років в Японії держава регулювала 10000 позицій цін, імпорту, допуску на ринок імпортерів, руху капіталу тощо.

Для таких перетворень потрібні кошти, але, наші головні розпорядники кажуть «грошей немає», і віруючий в ці казки народ, співчуваючи, піддакує. В дійсності ж твердження про відсутність грошей — черговий міф, що має не тільки монєтаристську основу, але й злодійську, що, між іншим, часто одне і те ж.

ІІідконтрольність і прозорість діяльності грошово-фінансової системи

Виконання цього пункту є необхідною умовою забезпечення ефективності діяльності  грошово-фінансової системи в інтересах держави, хоча зрозуміло, що банківська система, і виконавча влада намагаються уникати об’єктивного, незалежного контролю.

Незалежний контроль за грошово-фінансовою системою мають здійснювати організації:
 

Незалежний комітет по контролю за банківською діяльністю;
Рахункова палата;
Вища (національна) рада при НБУ.

Держава повинна жорстко регулювати маржу банків на рівні 3%.

Підсумовуючи викладене, сформулюємо більш стисло сім комплексних рекомендацій для зміцнення грошово-фінансової системи:

1. Зміна банківської системи з утворенням трьох її рівнів: НБУ; комерційні та спеціалізовані банки (земельний, кредитно-інвестиційний, іпотечний, універсальний тощо): регіональні комерційні та місцеві муніципальні банки.
Розширення функцій НБУ за рахунок:
— сприяння створенню ефективної економічної системи та формуванню глобальних стабілізуючих факторів життя суспільства, поверненню довіри народу до грошово-кредитної системи та до держави;
— формування і розвитку грошового ринку:
— контролю і нагляду за усіма банками і небанківськими фінансовими структурами;
— розробки і впровадження платіжних систем, ліквідації кризи платежів; стабілізації не стільки гривні, як стабілізації економіки.

2.  Розширення функцій грошей, забезпечення умов виробництва, створення системи кредитування, забезпечення стійкості економічної системи як основи незалежності від міжнародних фінансових криз. Розмежування руху бюджетних коштів та коштів комерційних банків.

3.  Створення фундаменту банківської системи на основі комерційного та банківського кредитів.

4.  Відновлення довіри населення до банківської системи. Трансформація заощаджень населення в інвестиції. Призупинення втечі капіталів за кордон. Повернення їх в У країну.

5.   Здійснення цінового регулювання в різних сферах. Встановлення паритету цін між промисловим та сільськогосподарським виробництвом. Забезпечення цінового захисту власного ринку та власного товаровиробника.

6.  Побудова грошово-фінансової системи на основі сукупності економічних теорій: для реалізації короткотермінового зростання виробництва — за теорією Кейнса, для довгострокового — за інноваційною Тугай-Барановського, для погашення інфляції — за монетаристською, для пожвавлення виробництва — за теорією раціональних пропозицій та ін. Боротьба з інфляцією витрат через відродження виробництва,

7.  Підконтрольність та прозорість діяльності грошово-фінансової системи. Незалежність її від міжнародних фінансових організацій. Призупинення зовнішніх запозичень, які не створюють джерел їх повернення, а ведуть до  зростання боргів та фінансового закабалення України.

 В даний час необхідно переглянути концепцію національної безпеки України, що зі сфери військово-політичної безповоротно перейшла в сферу соціально-економічну.

Клани, що керуть сьогодні окремими галузями промисловості і регіонами України, не стабільні і є ситуативними, сформованими навколо моделей і схем первинного нагромадження капіталу за рахунок трансформації держвласності.

Протистояти «кланізації» економіки можна шляхом формування класу дрібного і середнього власника. Таким чином, створення умов легалізації середнього і дрібного бізнесу шляхом «висвітлення» доходів через банк – досить ефективний економічний спосіб ліквідації основних кланових розділів ринку.

Саме банки, як ключові ланки фінансових потоків (грошей, нал., б/нал., боргових зобов»»язань і інших цінних паперів) функціонування за строгими правилами з відповідними державними гарантіями і контролем з боку Національного банку, повинні бути інструментом декриміналізації сфери грошового обігу і, як наслідок, усіх виробничих відносин.
     
1. виведення з тіні заробітної плати шляхом обов’язкової видачі роботодавцем тільки чеків через відповідні зміни у законодавстві
2. Внесення змін до Закону «Про оплату праці» (стаття 23) щодо виплати заробітної плати виключно банківськими чеками. Зобов’язати банки проводити всі операції з чеками безкоштовно;

Наявність чіткої процедури різних форм платежів і залежність чи підприємця будь-якої людини від ступеня довіри до нього з боку банку в сполученні з волею вибору обслуговуючого банку дозволить спростити податковий і статистичний облік і звітність, тим самим знизивши гіпертрофовану роль різних контролюючих органів у державі.

Це підсилює вимоги до самих банкам, як з погляду їхніх можливостей (статутного фонду, банківської мережі, технологій обслуговування), так і з погляду професіоналізму і порядності.

Банки повинні бути укрупнені, а репутація їхня, як усередині України, так і за її межами повинна бути бездоганної. При цьому поняття банківської таємниці – однієї з ключових у відносинах «клієнт-банк».

Категории: Мир| государство

Метки: , , , ,