Інноваційні підходи до розробки антикризової концепції

Администратор | 17.08.2009 18:29

Особливість кризових ситуацій полягає в тому, що якщо необхідний захід запізнюється на крок від темпу розвитку подій, це знижує її ефект вдвоє, якщо на два кроки – робить його непотрібним, на три – шкідливим.

Класик світової стратегії О. Суворов в своїй книзі «Мистецтво перемагати» підкреслював: «Невелика затримка може коштувати життя».

Вважаємо, що рішучі кроки треба робити вже сьогодні і свято віримо, що Україна вийде з кризи ще могутнішою і демократичною, а люди щасливими і заможними.

Однак, серед економічних аналітиків стало циркулює думка, що влада рідко прислухається до порад економістів. Тому на їх думку, запропоновані групою експертів заходи будуть проігноровані.

При розробці антикризових заходів в Україні автори виходили з того що мова не йде лише про фінансову кризу, або вплив глобальної фінансової кризи на Україну, мова йде про системну кризу, яка охопила всі сфери життя людей в Україні.

При оцінці витоків кризи автори виходили:
в економіці: за роки незалежності були переоцінені ринкові важелі в регулюванні економіки, а відповідно зроблені великі помилки в приватизації, створенні банківсько-фінансового сектору і формуванні олігархічних груп. Відсутній аналіз соціальних наслідків ринкових перетворень і зміни ролі держави в регулюванні економіки та її безпеки призвело до дисбалансу між найважливішими сферами життя людей та зневіри в можливість ліберального реформування економіки;
в соціальній сфері: існувало протиріччя прийняття великих соціальних зобов’язань без урахування джерел їх фінансування, а також відмова від багатьох соціальних пільг, які існували до незалежності України (безоплатне житло, лікування, освіта і таке інше). Помилки в регулюванні економічних та соціальних процесів призвели до значного розшарування людей, з’явилися багаті та дуже багаті (5%), а всі інші бідні, що завжди веде до соціального протесту (бунту);
в політичній сфері: політика запозичень прикладів досвіду розвитку призвела до створення «популістської» системи демократії. Обіцянки політиків ніколи не підкріплялись реальними результатами їх діяльності. Багатопартійність призвела до втрати віри пересічних громадян в здатність партійних груп реалізувати позитивну програму перетворень в Україні – України як незалежної, соборної, демократичної, заможної країни.

Домінування політичного верхоглядства над об’єктивним розвитком економічних законів і відсутність кваліфікованої оцінки їх наслідків, що неодноразово, за 18 років незалежності, приводило до перерозподілу власності.

Азіатська форма накопичення капіталу – коли влада робить гроші (а не навпаки, як в класичній формі) призвела до колосального зростання рівня корупції, як у владі, так і в партійному керівництві. Політики почали воювати за «касу» та за право володіння ресурсами країни, що в кінці кінців призвело до хаосу в управлінні державою і посилення протиріч у відносинах керівників держави. Не були враховані сучасні тенденції розвитку світової спільноти, а особливо досягнення науково-технічної революції і формування сучасної інтелігенції і відповідно на цій основі реформування структури економіки і модернізація засобів виробництва, а йшла безжалісна експлуатація виробничої та соціальної інфраструктури залишеної в спадок. І як наслідок, колись могутні експортноспроможні підприємства перетворилися на купи металобрухту, деформована структура зовнішньої торгівлі і втрата власного виробництва, а зросла на цьому тлі нова номенклатура державної бюрократії, руйнуючи на своєму шляху паростки нової економіки розгорнула масштабні афери з фіктивним капіталом (вивіз капіталу в офшори, збанкрутілі банки, трасти, будівельні та страхові компанії, інвестиційні фонди). До цього негативу можна додати старий формат роботи силових та фіскальних структур, що не давали людям надію на позитивні зміни в їх житті.
І останній, короткий висновок стосується міжнародної політики, яка опинилася заручницею однополярного виміру і статусу нейтралітету у міжнародних відносинах. На жаль, світ змінився і сьогодні йде по шляху багатополярного розвитку з необхідністю розробки оборонної стратегії для кожного вектору.

Деякі зауваження авторів, щодо фінансової кризи

Перше зауваження, стосується природи грошей та фінансового обігу, що вони втратили одну з головних своїх функції, а саме об’єктивного регулятора і показника реальних процесів в економіці.

Друге, введення в економіку України такого потужного інструменту як цінні папери не полегшило життя підприємствам, а, навпаки, більше заплутало. Акції, на жаль, не стали дієвим інструментом в управлінні та перерозподілі власності, додаткового залучення капіталів для реформування виробництва, а інструментом в махінаціях з кредитами і операціях «рейдерів». А присутність держави на ринку акцій, як потужного гравця, суттєво змінило сутність акціонерного капіталу.

Третє зауваження, стосується проблем з кредитами, які також були потужним інструментом економічного розвитку, але в сучасних умовах перетворилися в складний ланцюг «откатів» на протязі заформалізованої системи їх надання. А це означає, що із інструменту розвитку кредит перетворився в інструмент спекуляції.

Четверте зауваження, тісно пов’язане з попереднім – це норма кредитування – відсотки по кредитам. Чому немає ніякої інформації про кризу в банківській системі Ісламського світу, яка обслуговує більше 1 млрд. вкладників? Ми думаємо, що там зовсім інша система кредитів, яка відрізняється від європейської та американської, а моральність банкірів зважується на справжні канони Корану.

Відповідно, можна зробити висновок, що маніпуляції банківськими відсотками в українських банках суттєво вплинули на глибину фінансової кризи, перетворивши їх із інструменту стимулювання в засіб гноблення вітчизняного виробника, підприємця або громадянина – основного інвестора економіки України.

Фахівці визначають відсоток по кредитам як ідеальний інструмент для спекуляції.

П’яте зауваження, стосується багатоповерховості економіки.

Раніше було просто: підприємство-ринок (торгівля)-споживач. А сьогодні, коли з’явились категорії так званої «ринкової економіки»: дольова участь у прибутку, в акціях, виплати по цим долям, виплати по страховим випадкам, комісійні виплати по маркетинговим та консультаційним послугам, тощо; утворились і носії цих категорій – посередницькі компанії та фірми. Будучи абсолютно переконаними прибічниками ринкових перетворень в економіці ми не розуміємо проблеми ускладнення ланцюгів задля фіктивного руху товарів та капіталів. Крім того, таке ускладнення призвело до гіпертрофованого стану основних економічних категорій: прибутку, зарплати, податків.

І шосте, останнє наше зауваження, стосується податків, як системи, завдяки якій наші громадяни забезпечують ресурсами державу і завдяки цьому зберігають контроль над ним. Але зараз це втратило свій основний зміст. Податок сплачує людина, яка сама отримує зарплату від нього за рахунок своїх же виплат. Важко навіть збагнути і придумати більш безглузду систему оподаткування. Ми не шукаємо автора, а хочемо дійти до економічної і соціальної суті системи оподаткування, яка замість «ланцюгів кріпосних застосувала багато інших». А якщо податок сплачує державна корпорація, то відчувається теж саме, що і з громадянами: перекладання грошей із однієї кишені в іншу і поява бюрократів, які цим займаються.

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене та уважно аналізуючи всі економічні процеси, які відбуваються в підприємницькому середовищі та інших сферах економіки, останні шість місяців, підкреслюємо необхідність не локального (або окремих частин) економічної політики, а суттєвої системної зміни уявлень про неї та фундаментальних ідей її функціонування. Світ фіктивного капіталу і збагаченні на маніпуляціях з відсотками, акціями, векселями, опціонами, валютних курсах і інших недосконало імплантованих в життя українців ринкових інструментах, вітчизняні олігархи з іншими керманичами економіки та політики, які вільно або невільно, свідомо або не свідомо, привели Україну на край прірви під назвою «Фінансова криза» повинні усвідомити необхідність змін.

Перш, ніж остаточно підсумувати те, що ми узагальнили, зауважимо, що світ фіктивного капіталу підживлювався, крім традиційних джерел доданої вартості, заробітної плати та ренти, ще і доходами від спекуляції споживчими кредитами, нерухомістю (іпотекою) та фінансовими деривативами, що можна умовно назвати захопленням майбутніх доходів громадян та компаній, що є дуже небезпечно. Якщо до цього ще додати надмірну витрату природних ресурсів і, м’яко кажучи, недостатні видатки на захист навколишнього середовища, то стане ще більш зрозумілою не тільки наша проблема. А і проблеми наших дітей, внуків і правнуків. Відповідно світ фіктивного капіталу зміг досягти гігантських розмірів, тому що заліз не тільки в наше сьогодення, а й в наше майбутнє. Звідси виняткова небезпека діючої фінансової кризи.

Зараз основні ідеї всіх, або майже всіх антикризових програм –це використання ресурсів держави, або державних інструментів для подолання кризових явищ.

А як же бути з тими, хто довів країну та її економіку до такого стану? Що кошти наших громадян зникли в «космічних дірах»?

Абсолютно не закликаючи суспільство до зкомпроментованих себе понять «бандитам – тюрми», «чисті руки – які нічого не брали» і т.п., а також не сподіваючись на справедливу українську Феміду пропонуємо декілька шляхів подолання фінансової кризи в Україні.

Перший шлях – це ретельний аналіз і розробка заходів з повернення капіталів, привласнених в результаті фінансових маніпуляцій. Виступаючи на нараді, присвяченій фінансовій кризі, Президент Ющенко 27 лютого 2009 року підкреслив, що за останні чотири місяці із країни вивезено в результаті фінансових спекуляцій з коштами на підтримку банківської системи більше 80 млрд. грн., крім того, податкова адміністрація виявила багато порушень з трансферами валюти і поверненням валюти в ході експортно-імпортних операцій і таке інше. Мова не йде тільки про кримінальне переслідування (хоча воно повинне бути досить професійним і жорстким, у що ми не віримо), а і застосування законодавчих та інших форм заохочення повернення капіталів із-за кордону. Як нам здається, є раціональне зерно в ідеї Президента Франції Н. Саркозі в зміні пріоритетних складових в національній економіці: зміна фінансових олігархів на підприємницьких капіталістів з паралельним покаранням олігархів винних у виникненні «фінансових бульбашок».

Другий шлях – це тотальна націоналізація. Дивлячись на страждання українського народу, інколи хочеться дати волю почуттям і хоча б теоретично запустити «каток націоналізації» по «ефективній моделі приватного капіталізму». Але історичний досвід свідчить, що може піти «запаморочення від успіхів» і закінчиться все масовим «Гулагом» де-небудь в Сумській області. Тому, якщо ми сьогодні все зведемо до націоналізації і передамо справи державі, то, по-перше, прикриємо олігархів, які повинні повернути народу те, що йому належить по праву; по-друге, прикриємо державу, а вона із своїми функціями не впоралась і винна в кризі в тому ж обсязі, що й олігархи; і, по-третє, опинимося в тупику, який нам добре відомий із соціалістичного досвіду, до чого веде одержавлення – до волюнтаризму, дефіциту та черг.

І є третій шлях, який, нам здається, є більш фундаментальним і більш виваженим, з точки зору економічної теорії та узагальнення світового досвіду вирішення кризових проблем та стабілізації Національної економіки.

Перш за все, Україні треба вирішити і по-справжньому поділити державний та приватний сектори. Наприклад, чому великі банки повинні бути приватними, хоча є елементом державного регулювання? При цьому приватні банки повинні мати жорстко визначені розміри і форми діяльності, а також ні в якому разі не допущені до розподілу державних фінансів і не проводити ризикову політику з депозитами громадян і підприємств. Те ж саме треба вирішити і в галузі освіти, а також інших галузях і сферах економіки.

Необхідно почати вирішувати проблему власності і приватизації не вдаваючись до перерозподілу в попередні роки, особливо сьогодні, коли мова йде про необхідність фінансування збанкрутілих приватних структур, але щоб не зруйнувалась держава.

Коли громадяни, стоячи перед парадними дверима Нацбанку, питають де наші депозити і чому прийняте те чи інше рішення по рефінансуванню певного банку? Або чому різко змінився курс долара і умови повернення кредиту? Відповіді їм ніхто не дає, та й не може дати. Тому що НБУ створювалось тоді, коли мало хто розумів, що таке ринкова економіка і які її важелі впливу на суспільство. А якщо б і розуміли, то зробили б банківське законодавство не таких закритим від суспільства, що дозволяє НБУ безконтрольно розпоряджатись коштами громадян. При цьому кожен раз міняючи «чергового» по помилках. Цю ситуацію требі негайно міняти.

Таким чином, треба прийняти перше фундаментальне рішення про критерії розподілу державної і приватної власності.

Друге важливе питання: хто і яким чином вирішує питання участі держави у фінансовому оздоровленні тієї чи іншої господарюючої структури.

Незважаючи на те, що націоналізацію в умовах кризи використовували багато Західних країн (Франція, Англія, Німеччина, Іспанія та ін.) не можна запускати цей механізм враховуючи наш історичний досвід. Вирішувати можна тільки на основі пошуку цивілізованої норми участі держави з прозорою технологією і механізмом надання фінансової допомоги і її повернення державі.

Наступне питання не по рахунку, а може перше по значенню –це стабілізація (або зміна) політичної системи. Сьогодні всім зрозуміло, що без її вирішення не можна зрушити з місця і економічні питання. Треба якнайшвидше відійти від популістської моделі демократії і формування законодавчої влади за партійними списками.

Необхідно також прийняти рішення щодо забезпечення нашої національної валюти і формування надійної системи гарантування накопичень громадян від коливання валютного курсу.

На наш погляд, в Україні повинна функціонувати одна валюта – гривня, можливо з плаваючою моно валютною прив’язкою або багато валютною котировкою.

Крім того, треба визнати негайно, що природні надра належать всьому народу України і визначити крім розпорядників цими ресурсами долю кожного українця в цих ресурсах.

Взагалі світова тенденція цих процесів – це націоналізація природних ресурсів.

Ще одна фундаментальна проблема – це зміна підходів до формування соціальної складової розвитку суспільства. Мова йде про зміну підходів до визначення рівнів загальних доходів громадян, рівня заробітної плати, пенсійного забезпечення, забезпечення житлом, права на соціальні пільги та інше.

І останніми проблемами в цьому контексті є вирішення проблеми міжнародних відносин України – розвиток багатовекторної моделі і як мінімум триполярної орієнтації міжнародних відносин. Україна повинна вибрати собі модель міжнародної безпеки, спираючись на волевиявлення всього народу і поділяючи відповідні цивілізаційні цінності.

В залежності від визначення вищеназваних кроків в подоланні системної кризи повинна бути сформована багаторівнева система національної і економічної безпеки України.

Категории: Мир| государство

Метки: , , , ,