Зміна курсу реформ — єдиний шлях національного порятунку України

Администратор | 17.08.2009 19:24

На самому початку реформ, у перші роки незалежності України ринкові трансформації розглядались не як самоціль, а як спосіб підвищення ефективності праці, джерело покращання життя всього населення України. Та з часом ці ідеї були витиснуті ринковим романтизмом, що супроводжувався втратою об»єктивного сприйняття реальності. Можливість легкої наживи шляхом перерозподілу національного багатства створила п»яту колону у власній державі, породила тіньову економіку, організовану економічну злочинність і корупцію.

За програмою «шокової терапії», розробленою фахівцями Міжнародного валютного фонду та Світового банку, були започатковані і прискорені реформи заради реформ, реформи без економічної мети, реформи всупереч економічній науці, без урахування особливостей перехідної економіки. Реформи, в жертву яким принесені національні інтереси, реформи, котрі для широких верств населення України стали початком геноциду. Економічні втрати України за час проведення нинішнього курсу реформ перевершують її економічні втрати за період Великої Вітчизняної війни, а людські — становлять близько п’яти мільйонів чоловік.

Безробіття з урахуванням прихованого нині становить 40 %. у науці — 90 %. Понад 80 % населення проживає за межею бідності, і лише 1 % живе заможно. Дуже загострена, житлова проблема: 13 % населення не має окремого житла, поліпшення житлових умов потребують біля 3-х млн. сімей.

При такій заробітній платі для купівлі квартири потрібно працювати 150 років.

Податковий тиск, запропонований програмою «шокової терапії», ускладнює функціонування виробничої сфери.

Через неврахування «менталітету нових українців» при створенні фінансових посередників — довірчих товариств (трастів) — понад 3 млн. довірливих громадян України виявились пограбованими й ошуканими.

Реальні цінності суспільства підмінені ілюзією багатства — великою кількістю іноземних товарів.

Відбулася «рундукова революція». Приватизація, що здійснюється заради приватизації, не є і не може бути ефективною не так через відсутність ефективного власника, як через відсутність промислової політики.

Незважаючи на те, що Україна стає все більш відомою в світі, за нею закріплюється статус держави, яка не має особливих претензій, не виступає конкурентом на світовому ринку і може розглядатися споживачем застарілої техніки, технологій і не дуже якісної продукції. Україна зручна для економічно розвинутих держав, а також країн, де відбуваються успішні економічні перетворення.

Повіривши в «західну допомогу», лідери реформ не врахували проблем геоекономіки. не врахували того, що у світі є два полюси — розвинуті країни і країни периферії світового господарства, як об»єкт експлуатації, культурної експансії та сировинний придаток розвинутих країн, які до свого «золотого мільярда» не хочуть долучати постсоціалістичні країни.

Програма «шокової терапії»», знищивши заощадження громадян і обігові кошти підприємств, нищить виробництво і інтелект України.

Захід, маючи великий історичний досвід колонізації, через реформи під егідою МВФ, веде по суті політику неоколонізації постсоціалістичних країн за схемою фінансового закабалення і за процедурою доведення цих країн до банкрутства.

В той же час Захід ніколи не проводив у себе реформи за моделлю МВФ. Це рецепт Заходу для слаборозвинутих країн.

Відомий економіст. віце-президент СБ Дж. Стігліц сказав стосовно «порад» фанатиків монетаризму МВФ: «Якби цим порадам слідували, то не вдалося б досягнути в США значного економічного росту«. Ще сильніше висловився всесвітньо відомий економіст США Дж. Гелбрайт: «Ті, хто говорять про повернення до вільного ринку часів А. Сміта. — це люди з психічними відхиленнями клінічного характеру«. Такої ж думки про модель МВФ і лауреат Нобелівської премії С. Джордж: хоч вона й застосовується вже більше 20 років, але пішла на користь лише західним банкам.

Відносини МВФ із президентами та урядами складаються значно краще, ніж між народами та владного елітою.

Цивілізація розвивається через глобальні історичні етапи, якими є патріархальне, індустріальне та постіндустріальне суспільство.

Патріархальне суспільство характеризується фундаментальним співвідношенням «людина — природа».

Індустріальне суспільство визначається базовим співвідношенням «людина — знаряддя та засоби праці». Для нього характерне прагнення людини до підкорення природи, масове споживання індустріальне вироблених речей, бюрократизація суспільства.

Постіндустріальне суспільство — нова фаза розвитку цивілізації за формулою співвідношення «людина — людина». Притаманні цьому суспільству гуманізація розвитку, гармонія з природою, розвиток людської особистості, велич людини, «економіка розуму» — основа не тільки технологічно-трудових. а й соціокультурних процесів.

У межах індустріального суспільства на початку XX ст. чітко сформувалися дві протилежні крайнощі його розвитку — державний соціалізм та класичний (дикий) капіталізм. Прогресивний розвиток суспільства обумовлює: перехідний період від цих крайнощів до моделі змішаної економіки, через яку суспільство спрямовує свій рух до постіндустріального суспільства як нового ступеня розвитку.

Ядро прогресивного розвитку становлять розвинуті країни, а периферію — слаборозвинуті країни «третього світу», в яких домінує модель класичного капіталізму (вільного ринку), та постсоціалістичні країни.

У XX ст. розвинуті країни створили новий суспільний лад, більш прогресивний порівняно з класичним, або державно-монополістичним капіталізмом — елітаризм, або неокапіталізм.

Економічною основою цього ладу є змішана економіка, яка суттєво відрізняється від моделі вільного ринку. Разом з тим відносно країн «третього світу» елітаризм несе в собі загрозу для цивілізації внаслідок примітивізації масової культури, виявлення гегемонізму, економічного, екологічного, ідеологічного та інших форм експансіонізму, що порушує законні права та інтереси багатьох країн і народів периферії світового господарства.

Поглинання ринку країн «третього світу» відбувається через односторонню лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, створення умов нерівноправного торгового обміну, монополізацію високих технологій (так звана «інтелектуально-технологічна рента»), впровадження ефективних економічних механізмів стимулювання власного експорту науково місткої продукції, жорстке обмеження імпорту та через додаткові механізми нищення виробничого, науково-технічного, технологічного та освітнього потенціалів, через відлучення держави від втручання в економіку.

Еволюційний шлях трансформації суспільного ладу, здійснюваний за моделлю змішаної економіки, опирається на сукупність економічних теорій. Ці теорії побудовані на цілеспрямованому втручанні держави в економіку та раціональному поєднанні державного регулювання і ринкового саморегулювання.

На відміну від розвинутих країн, теоретики українських »»реформ» опираються не на сукупність економічних теорій, а лише на монетаристську економічну теорію М. Фрідмена неоконсервативної (неоліберальної) школи, відкинувши найбільше надбання економічної науки XX ст. — українську інноваційну теорію. Робиться це під тиском міжнародних фінансових організацій та за порадами іноземних експертів-консультантів. а також під впливом напіврабської психології і неосяжних апетитів до збагачення за рахунок народу України корумпованих кланів «нових українців».

З точки зору розвитку суспільства Україна рухається з XX ст. назад, у XVIII ст., сприймаючи ринкові відносини за моделлю Адама Сміта та Чиказької школи, де за головний мотив діяльності взято лише максималізацію прибутку, протиставляючи суспільство виробництву й державі, нехтуючи духовними, моральними та культурними цінностями.

Україна ж має всі необхідні умови, щоб, вибравши за мету реформ модель змішаної економіки та обіпершись на власні продуктивні сили, довіру, працелюбство й талант свого народу, на сукупність економічних теорій, забезпечити її національну безпеку та високий життєвий рівень широких верств населення, вибороти своє чільне місце в колі розвинутих країн, країн елітаризму.

А ознаками розвинутих країн є:
— не протиставлення, а органічна єдність, взаємодоповнення ринкової саморегуляції та державного регулювання економіки;
— багатоукладність в економіці, за якої форма власності втрачає своє вирішальне значення;
— провідною є тенденція до розмивання («зняття») приватної власності та експропріації капіталістів, коли її суб»єктом є влада фінансової еліти, яка стимулює перехід від приватної до корпоративно-елітаристської власності. Власність в розвинутих країнах — це комплекс прав, а не тільки права володіння, користування та розпорядження;
— одностороння лібералізація зовнішньоекономічної діяльності з одночасним захистом власного ринку та власного виробника;
— розвиток на основі сукупності економічних теорій (монетаристської, інституціоналізму тощо), серед яких провідною є інноваційна теорія;
— високий рівень (стандарт) життя та рівень соціального захисту населення своєї країни;
— розвинена демократія — розв»язання соціальних конфліктів мирним компромісним шляхом на основі структуризації суспільства, патріотизм і стриманість у розумних межах стосовно пограбування свого населення з боку владної та політичної еліти;
— наявність у суспільстві сучасного середнього класу (основа злагоди) як сукупності середнього власника та висококваліфікованих фахівців — робітників, вчених, вчителів, лікарів, юристів, державних службовців, творчих працівників тощо;
— збереження державою незалежності і керованості в політиці, економіці і культурі;
— використання національної ідеї, національних інтересів як ідеології розвитку країни.

Отже, якщо за мету реформ ставити розбудову таких ринкових відносин, які ведуть до зростання добробуту широких верств населення, до стандарту життя розвинутих країн, то Україна має змінити курс ринкових реформ від моделі класичного капіталізму (вільного ринку) до моделі елітаризму (неокапіталізму), тобто до змішаної економіки, і привести зміст реформ у відповідність до Конституції України.

Ще у 1992 р. Австрійська академія наук видала монографію «Ринковий шок» в якій узагальнено матеріали групи «Адженда» щодо соціально-економічної реконструкції Центральної та Східної Європи. До цієї групи увійшли відомі вчені 19 країн — США. Німеччини. Австрії, Італії, Бельгії, Швейцарії, Польщі, Росії. України та ін.

Основний висновок роботи цієї групи відображено у передмові до згаданої монографії: «Все очевидніше, що перетворення раніше централізованої планової економіки Центральної та Східної Європи у вільні ринкові системи пішло неправильним шляхом. І справа тут зовсім не в кінцевій меті такого перетворення, тобто розвитку економічної активності на основі вільних ринкових сил, а швидше в тому, що програми перетворень, з якими тепер експериментують, викликають людські страждання, які зовсім не обов»язкові, не забезпечуючи скільки-небудь значного прогресу у справі становлення життєздатного національного господарства і забезпечення зайнятості населення… Крім того, всі учасники переконані, що було б безпринципним не висловити занепокоєння з приводу тієї небезпеки, яка неодмінно випливає із сьогоднішнього перебігу подій».

Сумні результати реформ України і особливо, міжнародна фінансова криза, що розгорнулася, підтвердили прогнози ряду вчених Заходу та України про непридатність ідеології реформ за моделлю Міжнародного валютного фонду не лише стосовно створення умов для економічного зростання, але й навіть економічної стабілізації.

Міжнародна фінансова криза сприяла усвідомленню того, що економічна політика трансформації суспільства МВФ — це політика банкрутств не тільки виробничих фірм, але й політика банкрутств тих держав, які виконують умови співпраці з МВФ.

Бажання господарювати лише за законами ринку — небезпечна утопія, що вже привела людство до двох світових війн у XX. ст. і породила на противагу ринку тоталітарні режими.

Міфологічна ж свідомість має два аспекти:
З одного боку — викривлене, неадекватне, необ»єктивне, романтичне уявлення про економічні закони, яким відповідають соціально-економічні процеси в суспільстві, розробка урядових програм, за допомогою яких робиться спроба викликати у людей оптимістичні очікування без забезпечення твердої основи їх реалізації — власного виробництва.
З другого боку — наполегливе нав»язування суспільству позитивної оцінки наслідків «радикальних економічних реформ», часто-густо з підміною поняття грошової стабілізації поняттям фінансової та економічної, яких в принципі не може бути за умов падіння виробництва, зростання безробіття та зубожіння широких верств населення.

За нинішню грошову стабілізацію населення України платить дуже дорогою ціною — наростаючими зовнішніми боргами та боргами невиплачених заробітних плат, пенсій і стипендій, відкладеною для майбутніх поколінь інфляцією.

Та які б не створювались міфи, час вимагає пошуку науково обґрунтованих рекомендацій щодо шляхів і методів, які б привели Україну в коло розвинутих держав.

В умовах світової фінансово-економічної кризи пріоритетним напрямком діяльності держави, суспільства та бізнесу є проведення скоординованої політики і стратегії щодо зниження рівня впливу кризових явищ на стан національної економіки та створення умов щодо ії оздоровленню та підйому.

Відмітною особливістю сучасної кризи є те, що вона проходить в умовах глобалізації світової економіки, яка з одного боку створює сприятливі умови для економічної інтеграції і розвитку, а з іншого для розповсюдження кризових явищ. От чому фінансова криза, яка почалася в США за короткий час охопила практично всі країни світу. А всі вживані урядами заходи по ії подоланню очікуваних результатів не дали. Це пояснюється тим, що в глобалізованної економіки, коли дуже велика взаємна залежність національних економік поодинці справиться з кризою неможливо.

Для виходу з кризи необхідні з одного боку спільні зусилля і консолідовані дії всіх держав і в першу чергу світових економічних лідерів. А з іншого активна діяльність урядів по виведенню національних економік з кризового стану при підтримці всіх суб»єктів господарської діяльності.

Необхідні інноваційні підходи і рішення по виходу з кризи на рівні світової економіки, національних економік і всіх суб»єктів господарської діяльності.

Враховуючи масштабність, глибину, тривалість, високий рівень невизначеності кризових явищ в світовій економіці, а також ступінь їх негативного впливу на процеси що відбуваються в українській економіці, необхідно терміново виробити інноваційні підходи і рішення до побудови системи економічної безпеки нашої держави.

В якості одного з можливих варіантів вирішення проблеми виходу з кризи пропонується Концепція створення та функціонування Національної корпорації антикризового управління економікою (НКАУЕ).

Категории: Мир| государство

Метки: , , , ,