Необхідність судової реформи
Основою для виходу з кризової ситуації надбаною вісімнадцятирічним економічним розвитком України є термінове прийняття Закону «Про прецендентне право», ( на першому етапі реформи сприймати як прецендентне право — тлумачення пленуму верховного суду), який гарантував би неминучість перемоги закону. Він забезпечить здійснення внутрішнього, опосередкованого і фактично незалежного контролю за діяльністю суддів та їх дотриманням діючого законодавства.
Найвищим кадровим і адміністративним органом у судовій системі повинна стати Вища рада магістратури, що має складатися з двох палат, які здійснюватимуть контроль за суддями та прокурорами.
До складу вищої Ради магістратури повинен входить Президент як голова, міністр юстиції як заступник і 12 членів, яких призначає Президент терміном на 4 роки.
Підвищити роль адвоката. Адвокат, який після оприлюднення розгляду ідентичноі справи в будь якому суді, довевши ідентичність справи, та обставин, але отримавший протилежне рішення суду – повинен:
— подати апеляційну скаргу до Апеляційного суду, а вразі незадоволенням рішенням, до суду вищої інстанціі,згідно законодавства;
— звернутися до Вищої Ради магістратури з поясненнями і викласти свої погляди на справу, а Вища Рада повина взяти іі на контроль.
— звернутися до прокуратури з поясненнями і викласти свої погляди на справу, а прокуратура повина взяти іі на контроль.
Після проходження справи усіх судових інстанцій і тлумачення пленуму Верховного суду – прокуратура і Вища Рада магістратури повинні зробити висновки ( включно кадрові, або кримінальні), по відношенню до суддів. А результати оприлюднені в засобах масовоі інформаціі.
Закон надає право адвокатам звертатися до Вищої Ради магістратури.
Суттєво підвищить роль Вищої Ради магістратури в державі і суспільстві.
Зробити спеціальними органи фінансового контролю, такими як Рахункова палата, створити Суд бюджетної дисципліни і Податковий суд, які розглядатимуть правопорушення у сфері державних фінансів.
Крім названих, до судів спеціальної юрисдикції можна віднести створення Високої палати правосуддя і Суд республіки, які повинні здійснювати процедури імпічменту глави держави і притягнення до кримінальної відповідальності членів уряду.
В Україні існують три категорії законів: конституційні, адміністративні та звичайні. Адміністративні закони, на відміну від звичайних, повинні регулювати статус державних органів, регіональних структур влади і місцевого самоврядування, а також відносини, пов’язані із забезпеченням прав і свобод громадян.
Контроль над урядом повинна здійснювати Верховна Рада шляхом процедури вотуму недовіри і резолюції осуду.
Судова система України, повинна включати судочинство конституційне, загальне, спеціальне.
Необхідно створити Конституційну раду, де повинні входити дві категорії суддів — за правом і за призначенням. Суддями за правом вважаються тільки колишні президенти, які отримують цей статус пожиттєво і мають право бути кандидатами для призначення на посаду голови Конституційної ради.
Суддів інших категорій призначають терміном на 6 років. Президент, Коаліція та Опозиція, які створені у Верховній Раді (кожний — третину).
Конституційна рада, повинна формуватися в такий спосіб і терміни, щоб в подальшому оновлюватися на третину кожних два роки.
Конституційна рада повинна мати такі повноваження:
— здійснювати підготовку і контроль за виборами Президента;
— констатувати вакансію посади глави держави, коли він за станом здоров»я неспроможний виконувати свої повноваження;
— консультувати главу держави при запровадженні надзвичайного стану;
— розглядати відповідність низки актів Основному законові;
— контролювати відповідність міжнародних договорів Основному законові;
Суб»єктом конституційного подання з приводу конституційності звичайних законів є Президент, Прем’єр-міністр, голова Верховної Ради та 150 депутатів.
В системі загального судочинства України необхідні зміни.
Як нова модель функціонування, з урахуванням діючій моделі судочинства, пропонується наступні кроки:
Система судів загальної юрисдикції має включати: місцеві суди малої інстанції, місцеві суди великої інстанції, апеляційні суди, суди присяжних, Верховний Суд України.
Місцеві суди малої інстанції, повинні розглядати усі справи з сумою позову не більше ніж 20 тис. гривень і кримінальні, які передбачають позбавлення волі терміном на два місяці або штраф на суму 8 тис. гривень. Справи розглядаються одним суддею, хоча до складу суду входять декілька представників місцевого суду великої інстанції.
Місцеві суди великої інстанції в складі трьох суддів розглядають цивільні і кримінальні справи як суди першої інстанції. При цих судах необхідно створити слідчі судді, які будуть здійснювати контроль за слідством і відповідати за організацію слідства та діяльність міліції і прокуратури в цьому процесі.
Апеляційні суди, повинні колегіально розглядати апеляції на місцеві суди великої інстанції.
Апеляційні суди мають право залишати рішення суду першої інстанції без змін або скасовувати його і прийняти нове рішення за суттю справи, а в окремих випадках направляти справу до нижчого суду для повторного розгляду.
Необхідно створити Суди присяжних, в котрих обов’язково головуючий є одночасно головою апеляційного суду, включити двох суддів і дев’ятьох присяжних. Обвинувачувальний вирок суду присяжних апеляційному оскарженню не підлягає, а виправдальний вирок не може бути оскаржений взагалі. Ця модель суду присяжних на відміну від англо-американської полягає в тому, що тут рішення приймають судді-професіонали разом з представниками народу.
Треба скасувати вищі спеціалізовані суди, а на вершині загального судочинства Верховний Суд України, який повинен включати шість палат (три з цивільних та по одній із соціальних, комерційних і кримінальних справ). Верховний Суд України повинен розглядати касаційні скарги на рішення апеляційних судів і судів присяжних, а також за нововиявленими обставинами.
Українське процесуальне законодавство повинно чітко вказувати випадки, які є підставою для касаційного оскарження:
— відверте порушення закону;
— помилка у трактуванні закону;
— перевищення влади;
— недотримання приписів при попередженні про недійсність результатів.
До спеціального судочинства відноситься адміністративна юстиція.
Адміністративні суди як перша інстанція розглядатимуть справи, пов’язані з оскарженням адміністративних актів органів державного управління і місцевого самоврядування і дій посадових осіб, що порушують майнові та соціальні права громадян, а також права державних службовців під час виконання ними адміністративних функцій.
Апеляційні адміністративні суди розглядатимуть апеляції на рішення судів першої інстанції.
Необхідно створити Державну раду, яку формально буде очолювати голова уряду, і котра буде вищим органом адміністративної юстиції, здійснювати консультативні функції щодо урядових рішень, розглядати апеляції на рішення спеціалізованих адміністративних установ (таких, як Рахункова палата чи Суд бюджетної дисципліни), виконувати функцію касаційної інстанції щодо рішення адміністративних апеляційних судів.
Антикорупційні заходи
Терміново прийняти Закон « Про кримінальну відповідальність за корупцію». Для цього потрібно визначити сам термін корупції – як будь яку діяльність службовця, яка визначена інтересом, що порушує примусові правили розподілу, за застосування яких він відповідає. Правила розподілу відносяться не тільки до літери закону, так і до норм, визнаних суспільством, як обов’язкові, і/або до норм посадових осіб системи і кодексів, за якими вони працюють. Крім того, «корумпованими» є ті дії які суспільство вважає незаконними, або як такими, що суперечать лозиці системи.
Підгрунттям цього законопроекту повинна бути Стразбургзська конвенція 1999 року «Про кримінальну відповідальність за корупцію» в другому розділі, який має назву «Заходи, що мають бути прийняти на національному рівні», пропонуються наступні трактування корупційних дій.
По-перше, « активний підкуп національних та іноземних публічних осіб, членів публічних зібрань ( законодавчих органів, урядів і т.і.), рівних їм осіб у приватному секторі, міжнародних організаціях, членів міжнародних парламентських зборів, судей та посадових осіб міжнародних судів, тобто приготування та передача хабаря, або будь-якої переваги нематеріального характеру державному службовцю в незалежності від його рангу.
По-друге, «продажність таких осіб, які звуться «публічними посадовими особами», що містить поряд з хабарництвом інші форми спланованого «вимагання» або «отримання» ними «будь-якого неправомірної переваги для самої цієї особи або будь якого іншої особи, або прийняття пропозиції або обіцяння такої переваги». В тому ж розділі пропонується криміналізувати також « зловживання впливом в корисних цілях», схоже з посередництвом, відмиванням доходів, отриманних злочинним шляхом від корупційних злочинів та пов’язаних з ними порушеннями в сфері бухгалтерського обліку.
Конвенція ж Ради Європи «Про цивільно-правову відповідальність за корупцію» (1999 року), на відмінність від інших міжнародних нормативних правових актів, визначає корупцію як продажність і підкуп публічних посадових осіб за умови невідповідного виконання обов’язків або поведінки особи, яка отримує хабар, надання невідповідних вигод або їх обіцяння.
Розробка та прийняття Закону України «Про кримінальну відповідальність за корупцію» необхідно проводити із застосуванням досвіду впровадження закону Rico у США.
Категории: Мир| государство
