Ефективність промислової політики великою мірою залежить від врахування особливостей та тенденцій розвитку окремих галузей, зокрема їх технологічного, технічного та фінансово-економічного стану, глибини охоплення приватизацією, відповідності потенціалу галузі світовому рівню; ступенем залежності від поставок вузлів і комплектуючих та науково-технічного супроводження з-за кордону тощо. Конфігурація вищезазначених державних задач та унікальних потреб секторів промисловості створюють стратегічний порядок денний галузей.

Стратегічними орієнтирами розвитку гірничо-металургійного комплексу є :
на технологічному рівні стимулювання
— впровадження енерго- та ресурсозберігаючих, екологічно чистих технологій І-ІІІ металургійних переділів: (в тому числі, переоснащення агломераційних виробництв під нові види підготовленої сировини, поширення використання і удосконалення установок позапічної обробки сталі, типу „піч-ківш”, машини безперервного розливу сталі);
— оптимізації виробничої структури металургійних підприємств, зокрема шляхом поширення застосування електроплавильних виробництв;
— підвищення якості і розширення асортаменту металопродукції (в тому числі, збільшення обсягів виробництва спеціальних сталей і сплавів, економічних видів прокату і труб з антикорозійним покриттям, каліброваного металу, гнутих профілів, розвиток виробництва титанових зливків і сплавів, організація випуску алюмінієвої фольги, нових видів цирконової продукції тощо);
— розвиток транспортної інфраструктури та мінерально-сировинної бази і забезпечення підвищення якості сировини, крім того, використанню нових видів енергоносіїв у доменному виробництві;
— виробництво нових видів конструкційних та функціональних матеріалів, зокрема з високими характеристиками міцності та точності.

на організаційному рівні
— реструктуризація галузі шляхом виведення надлишкових виробничих потужностей, морально і фізично застарілого обладнання,
— створення прозорих (відповідно до світових стандартів) транснаціональних металургійних компаній, з центрами прийняття стратегічних рішень в Україні за участю Держави;
— створення умов для впровадження малотоннажних гнучких металургійних виробництв (мікрометалургія);

Стратегічними орієнтирами розвитку хімічної промисловості є :
на технологічному рівні стимулювання
— диверсифікації виробництва та оптимізації його структури шляхом збільшення питомої ваги випуску товарів побутової хімії, матеріалів для легкої та електротехнічної промисловості, товарів народного споживання, забезпечення збільшення глибини та комплексності переробки сировини;
— технічного переозброєння шляхом впровадження енерго-, ресурсозберігаючих, екологічно чистих технологій (насамперед у виробництв основної хімії, мінеральних добрив, пластмасових виробів);
— освоєння виробництва нових видів конструкційних та функціональних матеріалів (каталізаторів, електрокаталізаційних і композиційних матеріалів, кремнійорганічних сполук) для задоволення потреб високотехнологічних галузей.

на організаційному рівні
— підтримка розвитку малотоннажного гнучкого імпортозаміщуючого виробництва.

Стратегічними орієнтирами розвитку легкої промисловості є:
на технологічному рівні стимулювання
— реконструкції і технічне переоснащення підприємств, насамперед, заготівельних, швейних, взуттєвих;
— поступового відходу від давальницьких схем виробництва при одночасному розвитку вітчизняної сировинної бази, поліпшення її якості та збільшення глибини її переробки;
— впровадження ефективної системи контролю якості та безпеки продукції, адаптованої до відповідних систем сертифікації та стандартизації ЄС;

на організаційному рівні
— розробка та реалізація державної програми розвитку легкої промисловості з метою стабілізації ситуації в галузі та її комплексної підтримки з боку держави;
— забезпечення дотримання принципів здорової конкуренції з урахуванням того, що дві третини підприємств галузі є малими підприємствами;
— сприяння розширенню присутності продукції вітчизняної легкої промисловості на внутрішньому ринку шляхом проведення протекціоністської політики (з врахуванням вимог СОТ);

Стратегічними орієнтирами розвитку деревообробної промисловості є:
на технологічному рівні стимулювання
— діяльність підприємств галузі щодо проведення заходів, що компенсують екологічні втрати лісового господарства;
— збільшення в експорті галузі питомої ваги кінцевої продукції поглибленої переробки;
— впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій, в тому числі для сушіння пиломатеріалів, зрощування кускових відходів в щитові деталі, переробки виробничих відходів підприємств галузі;
— виробництва конкурентноспроможних конструкційних матеріалів та готових виробів (в тому числі деревоволокнистих плит середньої щільності)

на організаційному рівні
— проведення реструктуризації плитної, деревообробної, меблевої підгалузі;
— сприяння створення вертикально інтегрованих виробництв;
— впровадження системи здорової конкуренції.

Стратегічними орієнтирами розвитку машинобудування та оборонно-промислового комплексу є:
на технологічному рівні стимулювання
— підвищення питомої ваги продукції та технологій подвійного призначення, диверсифікація виробництва на випуск нової продукції, що користується попитом з боку вітчизняних агропромислового, гірничо-металургійного та паливно-енергетичного комплексів, житлово-комунального господарства, транспорту, легкої промисловості, медицини;
— створення шляхом залучення прямих іноземних інвестицій конкурентоспроможної елементної бази та комплектуючих виробів для галузей п’ятого та шостого технологічних укладів, зокрема, вітчизняної підгалузі виробництва технічних засобів зв’язку, елементів автоматизованих систем, телекомунікаційного обладнання на сучасному технологічному рівні, а також різкого збільшення обсягів виробництва складної побутової техніки;
— впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій, в тому числі гнучких ливарних технологій із застосуванням процесів об’ємної стереолітографії, холодного затвердіння, гнучких механоскладальних систем з використанням універсального технологічного оснащення, що переналагоджується, і обладнання з цифровим програмним управлінням, гнучкого роботизованого складального виробництва приладів, нанесення функціональних та захисних покриттів з новими властивостями;

на організаційному рівні
— концентрація галузевих активів, в тому числі формування вертикально-інтегрованих компаній, які б об’єднували головну конструкторську установу, базові серійні підприємства, фінансово-кредитну установу, науково-дослідні інститути, їх подальша корпоратизація та транснаціоналізація (шляхом продажі частини акції іноземним інвесторам) за умов збереження центрів з прийняття стратегічних рішень в Україні, та державного регулювання;
— перегляд на предмет адекватності сучасним умовам і перспективним державним інтересам цільових галузевих програм, приведення їх у відповідність з реальними фінансовими можливостями держави;
— формування реального державного оборонного замовлення, системи пільгового кредитування з одночасним заходами щодо комерціалізації оборонного виробництва та технологій (в тому числі ракетно-космічного комплексу);
— пряма державна підтримка казенних підприємств, створення мереж технологічних та індустріальних парків.

Для реалізації зазначених структурних зрушень необхідно опанувати інвестиційну модель розвитку економіки.
Драматизм ситуації полягає в тому, що в період, коли активізація інвестування є критично важливою, Україна втягується в інвестиційну кризу, що викликана як руйнуванням довіри інвесторів до економічних перспектив та економічної політики України, так і згортанням фінансових джерел інвестицій.

Вихід із цього становища – в застосуванні спеціальних інструментів економічної політики, які дозволять пом’якшити дефіцитність інвестиційних ресурсів.

Серед таких інструментів:
• зниження податкового навантаження на прибуток, який інвестується,
• розбудова механізмів довгострокового інвестиційного кредитування,
• бюджетне фінансування стратегічно важливих інвестиційних проектів на принципах прямого або змішаного інвестування,
• спрощення можливостей імпорту сучасних виробничого обладнання та комплектуючих, які не виробляються в Україні,
• забезпечення співпраці малих, середніх та великих підприємств, підтримка провідних великих підприємств та об’єднань з метою концентрації їх фінансових та організаційних ресурсів,
• радикальне поліпшення фінансової, транспортної, енергетичної, інформаційної, комунальної інфраструктури, що сприятиме поліпшенню інвестиційного клімату для вітчизняних та іноземних інвесторів,
• поліпшення загальних складових інвестиційного клімату в країні: мінімізація корупції, реальне розмежування бізнесу та влади, забезпечення верховенства права, виконання законів, прозорості та послідовності політики держави.

Варто застерегти проти хибного сподівання, що поштовхом позитивної структурної перебудови можуть стати іноземні інвестиції. Як засвідчив досвід попередніх років, предметом першочергової уваги іноземних інвесторів є галузі посередницького спрямування – торгівля, операції з нерухомістю та сектор фінансових послуг. В них зосереджено 36,5 % усіх прямих іноземних інвестицій (не враховуючи надходжень від приватизації «Криворіжсталі»). 10,8 % надійшло в харчову промисловість, на машинобудування припадає 6,4 %, металургію – близько 4,8 %.

Провідна роль у капіталовкладеннях в українську економіку залишається за вітчизняними інвесторами. Їхні інвестиції мають стати дороговказами пріоритетності та стратегічної вигідності галузей вітчизняної промисловості для іноземних капіталів.

Тому Украіні необхідно:
— створення внутрішньої бази споживання промислової продукції. Світовий ринок склався. Нас там ніхто не чекає і запрошувати не буде. Навпаки, Україна цікавить світове співтовариство як ринок збуту своєї продукції. Нема рації спалювати вугілля, варити сталь, якщо ми не в змозі спожити зроблену продукцію, а лише можемо продати її за демпінговими цінами на експорт.

Держава повинна зосередитися на пріоритетному розвитку підприємств і галузей, що формують внутрішній ринок України.

Це стосується паливно-енергетичного комплексу, видобутки і переробки корисних копалин, машинобудування, сільського господарства, харчової і легкої промисловості, будівництва і транспорту.

Виведення цих галузей на сучасний рівень у сполученні з традиційними экспортно-ориентированными галузями: військово-промисловий комплекс, хімічна промисловість, ракето- і літакобудування, авто та суднобудування.

Визначають основний пріоритет
охорона і розширення місця і ролі українських виробників у світовому розподілі праці.

Необхідною умовою економічного зростання є трудові ресурси.

Аналіз приросту населення показує, що рівень народжуваності недостатній навіть для простого відтворення.

У результаті зниження рівня народжуваності темпи зростання працездатного населення скоротилися. Унаслідок цього відбулося зменшення припливу в народне господарство працездатної молоді і збільшення частки осіб пенсійного віку (17% загальної чисельності населення).

Ще однією проблемою, що дісталася в спадщину, є постійно підсилюється протистояння: працівник – роботодавець.

Будучи по суті партнерами, завдяки чинному законодавству й однобічному настрою парламенту, працівник і роботодавець, як і у старі часи, виявилися по різні сторони барикад. Усе сказане повною мірою відноситься до взаємин «держава-підприємець», де останній практично прирівняв до злочинця.

Необхідна заміна на національному рівні гасла «Чиновник завжди правий» на гасло «Підприємець завжди правий».

Прийшов час звільнити підприємця з «Економічного Гулага», створеного правоохоронними і контролюючими органами, причому всіх підприємців, а не обраних, як у даний час. Адже в таборах можуть жити і працювати лише по злодійських законах.

Там виживають, а розвиток можливий лише на волі.

Категории: Мир| государство

Метки: aktiv.com.ua, вибори, президент, програма, Украина