Як свідчить досвід розвинутих держав, вся потреба у природному газі повинна розосереджуватись між кількома окремими незалежними постачальниками. Наприклад, при загальному споживанні Францією понад 30 млрд.куб.м газу на рік, 3 млрд.куб.м забезпечується за рахунок власного видобутку, більше 11 млрд.куб.м — за рахунок постачання з Алжиру, Катару і Нігерії у вигляді зрідженого природного газу (ЗПГ) — по міжнародній термінології LNG – (liquefied natural gas) — морським шляхом спеціальними танкерами від заводів по зрідженню газу до терміналів по прийманню і регазифікації ЗПГ, а решта — за рахунок одержання природного газу по трубопроводах із Росії, Нідерландів та Норвегії.

Італія свої потреби у природному газі забезпечує за рахунок одержання газу по трубопроводах із Нідерландів і Росії та за рахунок поставок ЗПГ (біля 5 млрд. куб.м.) із 4-х джерел – Алжиру, Лівії, Катару, Нігерії.

Поставки природного газу в Україну у вигляді ЗПГ наразі є єдиним способом забезпечити реальну диверсифікацію імпорту цього виду палива.

Така політика повністю відповідає тенденціям ринку природного газу для Європейського Союзу, де щороку фінансується збільшення потужностей по прийманню ЗПГ.

Постачання ЗПГ для потреб України також в подальшому дасть можливість забезпечувати експорт природного газу власного видобутку. Південні області України мають вихід до Чорноморського узбережжя, а також зазнають постійної недоподачі газу, оскільки знаходяться на кінцевих ділянках системи магістральних газопроводів Шебелинка-Дніпропетровськ-Кривий Ріг-Ізмаїл (ШДКРІ).

Організація поставок може здійснюватися у три етапи: на першому етапі до 2010 року об»єм поставок — у розмірі близько 50 % потреби півдня України, або 4 млрд.куб.м, з подальшим нарощуванням поставок до 10 млрд. куб. м у 2012 р. (другий етап) і до 15 млрд. куб. м у 2015р. (третій етап)

Подача споживачам регазифікованого газу з терміналу ЗПГ буде здійснюватись в діючу систему газопроводів півдня України.

Крім видачі регазифікованого ЗПГ в мережу газопроводів, зріджений газ може використовуватись як джерело автономного газопостачання окремих селищ, сільськогосподарських та промислових виробництв, фермерських господарств, а також Одеського припортового заводу.

Використання ЗПГ для газифікації окремих населених пунктів, районних центрів Одеської області та інших районів півдня України дозволить компенсувати зменшення в останній час поставок зрідженого нафтового газу (пропан-бутан).

Слід також наголосити, що реалізація такої програми не тільки забезпечить диверсифікацію поставок природного газу в Україну, а також підвищить надійність транзиту російського газу у країни Європейського Союзу, через покращення режимів роботи головних транзитних газопроводів.

На найближчу перспективу в ролі країн-експортерів можуть бути рекомендовані Алжир і Лівія , які мають резервні потужності по виробництву ЗПГ і є традиційними постачальниками його в країни Західної Європи, а також Йемен, Єгипет, Катар, Нігерія і Оман, які активно розширюють виробництво ЗПГ.

Українські підприємства можуть виступати в ролі інвестора у виробництво ЗПГ у цих країнах для подальшої його поставки в Україну.

В подальшій перспективі представляє інтерес для розгляду проект будівництва комплексу зрідження природного газу на Чорноморському узбережжі Грузії. Поставка природного газу на зрідження передбачається із Туркменії або з Ірану. Не виключена можливість розробки газових родовищ Іраку та будівництво від них газопроводу на узбережжя Туреччини. У випадку реалізації будівництва цього комплексу техніко-економічні показники поставки ЗПГ в Україну значно покращаться.

Послідовний розгляд всього узбережжя Чорного моря, від острову Лімба в гирлі Дунаю до Керченської протоки виявив, що найбільш раціональним і економічно вигідним є розміщення терміналу в порту Південний (Одеська обл.).

Реалізація програми поставок ЗПГ в Україну потребує інвестицій в розмірі 1,6 млрд. доларів США з наступною розбивкою по етапах:
— І-й етап — будівництво І-ї черги терміналу та 3-х танкерів 800млн. доларів США;
— ІІ-й етап — будівництво ІІ-ї черги терміналу та 3-х танкерів 600 млн.доларів США;
— ІІІ-й етап — вихід на проектну потужність терміналу 200 млн.доларів США;

Для покращення економічних показників проекту пропонується комплексний підхід до вирішення проблеми: поєднання імпорту ЗПГ з експортом аміаку, що будуть проводитися тими самими танкерами, збудованими в Україні. Така схема має суттєву перевагу, оскільки експортна ціна аміаку вже містить вартість повернення танкера в порт України. Відповідно ціна закупівлі газу зменшиться.

У експорті аміаку та міндобрив через територію України зацікавлені як українські підприємства азотної підгалузі хімічної промисловості, так і російські компанії (ВАТ „ТольяттіАзот”, МХК „Єврохім”, ВАТ „Агрохімекспорт”).

Налагодження повного циклу від виробництва і транспортування зазначеної продукції до їх експорту безпосередньо до споживачів дозволить отримати зовнішні довготермінові інвестиції у будівництво танкерів для перевезення аміаку і ЗПГ і завантажити вітчизняні суднобудівні заводи. Організація виготовлення танкерів в Україні також дозволить зменшити витрати на придбання танкерного флоту.

Про підтримку цієї програми досягнуто попередньої домовленості з банком “Credit Lyonnais” AG (Швейцарія).

Для практичної реалізації проекту доцільне створення Державної Акціонерної Компанії, куди ввійдуть провідні підприємства газової та хімічної промисловості. Така компанія також може в подальшому виступати як оператор терміналу ЗПГ.

Для детальної економічної оцінки проекту ВАТ „Укргазпроект” готове розробити техніко-економічне обгрунтування поставок зрідженого природного газу в Україну з урахуванням реальних обсягів поставок ЗПГ і рентабельності його реалізації.

Категории: Мир| государство

Метки: aktiv.com.ua, вибори, президент, програма, Украина