Фінансова криза є необхідною передумовою виникнення нових теорій і тому на методологічному рівні криза, швидко зруйнувавши економічну систему України, потужно мобілізувала весь науковий потенціал на пошук нестандартних рішень.

Відповідно наука, як продуктивна сила, з’являється незалежно від бажання політиків, а тому об’єктивно. Слід відзначити, що при розробці антикризових заходів, українським конкуруючим «кланам», треба було б вивчити історичний досвід виходу з економічних криз.

Історична наука донесла до сучасника опис приблизно двадцяти фінансових криз.

Перша криза мала місце в 1342 році в Флоренції і була спричинена спекуляціями на ринку нерухомості. Характерна деталь – неймовірно високі ціни на нерухомість впали майже вдвічі, однак попит на неї не з’явився, а тут ще й Велика Чума 1347 року підтягнулась. В підсумку, з кризи банківська система Флоренції і взагалі економіка міста виходили 30 років.

Друга криза – крах банку Медичі в Венеції в 1492 році. Приблизно в цей же час банківська криза в Севільї, а потім криза знову повертається в Флоренцію і на цей раз – це середина 1570 року коли криза спровокована знову неймовірним зростанням цін протягом попереднього десятиріччя.

З цієї кризи Флоренція вже не вийшла і назавжди втратила свої бізнесові позиції.

І так пішло і поїхало, повторюючись кожні 50 -70 років маючи спільні риси і свої особливості.

Якщо узагальнювати досвід виходу з економічних криз то для України найбільш цікавим є досвід США та близкою за моделлю економіки Франції.

Десятирічний вихід США із кризи, так званої «Великої депресії», 1929-1932 років залишив багато «працюючих» антикризових інструментів. Батьком «Нового курсу» та багатьох антикризових інструментів вважається 32-й президент США Франклін Делано Рузвельт(1882-1945), який єдиний чотирі рази обирався на цю посаду (1933-1945р).

Основне гасло Рузвельта — діяти швидко та ефективно.

Він прийняв присягу президента 4 березня 1933 року.

Спадок, який дістався йому від попередника – президента Гувера – був катастрофічним: країна переживала небачену економічну депресію. Лише декілька цифр: станом на 1932 рік промислове виробництво скоротилося на 46%, в деяких галузях, наприклад, в сталевій – на 76%. За чотири роки кризи збанкрутували 135 тисяч фірм та майже 6 тисяч банків. Кількість безробітних сягала мільйонів, люди втрачали не лише роботу, але й помешкання, виникали такі собі «гуверовські містечка» — поселення безробітних на околицях, побудованих з ящиків. Герберт Гувер закликав набратися терпіння і постійно обіцяв, що пожвавлення економіки повинне ось-ось початися.

Міністр фінансів Ендрю Меллон, що належав до однієї з найбагатших сімей США, також стверджував, що криза зживе себе сама .

Проте криза продовжувалася, а будь-яке втручання держави вимагало дефіцитного фінансування бюджету, в той же час всі економічні традиції того часу цьому рішуче протидіяли.

Необхідні були сміливі, революційні рішення, зокрема частково руйнуючі існуючі канони — і заслуга Рузвельта саме в тому, що він зміг провести їх в життя: «Бувають часи, коли не можна порушувати правила і принципи, але бувають і інші часи, коли небезпечно дотримувати їх».

Вже 9 березня, через 5 днів після вступу Рузвельта на посаду, Конгрес зібрався на екстрену сесію. Метою конгресменів було ухвалення законів, що були основою «Нового курсу».

За 100 днів роботи законодавцями був схвалений пакет із 15 головних законопроектів, які дозволили суттєво змінити ситуацію в країні. Причому Конгрес був повністю на боці свого президента і підтримав всі його ініціативи.

Вже на другий день після інагурації він закрив всі банки в країні для проведення операції «примусового лікування». Банківські канікули тривали тиждень — до 10 березня. 9 березня конгрес схвалив закон про надзвичайну допомогу банкам, який давав президенту широкі права щодо реорганізації банківської сфери. За ніч з 9 по 10 березня Рузвельт доручив надрукувати 2 мільярдів доларів. Найнявши декілька сотень співробітників, Бюро друку зробило це, і забезпечило грішми 12 найбільших міст Америки, де наступного дня поновили свою роботу банки Федеральної резервної системи. Далі відкрилися банки, які пройшли перевірку, натомість частина з них була визнана банкрутами(80/20). В результаті це призвело до укрупнення та посилення банківської системи.

12 березня Рузвельт звернувся до американців. Його бесіду «біля каміну» по радіо слухали 60 мільйонів американців. Він намагався пояснити людям ситуацію і що його уряд робитиме для того, аби її виправити. Очевидці згадували: після пояснень президента, ажіотаж довкола банківських вкладів вдалося зупинити.

А вже ближчим часом був прийнятий закон про страхування депозитів, який передбачав відрахування банками внесків у страховий фонд, з якого і виплачувалися депозити у разі банкрутства банку. Це зупинило відтік грошей і паніку.

Класичним прикладом сімдесятирічної давності вибухового регіонального розвитку, що має федеральне і світове значення, є створення керівництвом США Адміністрації долини річки Тенесі (ТВА — TVA, Tennessi Vallеy Authority).

Проект ТВА був програмою будівництва багатоцільових гідротехнічних споруд, що охоплювали весь водозбірний басейн Тенесі. Для реалізації проекту в рамках знаменитого «Нового курсу» президента Ф. Рузвельта (1933–1939) був прийнятий федеральний Закон про створення ТВА (був прийнятий 18 травня 1933 року), в преамбулі якого мовилося: «На користь національної безпеки, для сільського господарства і індустріального розвитку, поліпшення умов навігації і контролю за повенями створити корпорацію під назвою Адміністрація долини річки Тенесі». На чолі ТВА стояла рада, що складається з трьох членів, що призначаються президентом. Рада знаходилася під контролем сенату США. Крім ради, до складу ТВА входили три основні підрозділи, що здійснюють контроль за водним режимом річок, за землями (включаючи їх використання і збереження — протиерозійні заходи, а також контроль за фермами і лісовими угіддями), за енергетичними об»єктами.

ТВА діє до сьогоднішнього часу і слугувала певним амортизатором впливу послідуючих фінансових криз, включаючи кризу 2008 року, а паралельно з нею діє ще 7 аналогічних структур. Створення ТВА дозволило вирішити дуже важливі питання: інвестиційно-інноваційного розвитку депресивних територій і галузей; «технологічно» відвести чиновників і політиків від спокуси красти державні гроші кожні чотири роки на вибори; приймати фахові незалежні рішення розвитку економіки.

Цікавий досвід вирішення кризових проблем накопичила Франція часів генерала Шарля де Голя (Президент V республіки, очолював уряд у 1958-59рр) економічна політика якого базувалась на ідеях економічного дерегенства , який передбачає підтягування економіки до вирішення національних задач. Економічна платформа де Голя
була розроблена ліберальним французьким економістом Жаком Рюєфером і проводилась під прапором модернізації, звертаючись до патріотичних, національних почуттів французів.

Причому йшлося не тільки про модернізацію виробництва, але і про модернізацію всього суспільства, а саме:
— важливою умовою вирішення економічних проблем є вирішення проблем суспільних;
— впровадження новітніх технологій у виробництво, пріоритет передових галузей;
— демонополізація деяких замкнутих національних ринків;
— укрупнення ряду промислових фінансових групп;
— відбудовування території (забезпечення рівномірного економічного розвитку всіх регіонів нації, у тому числі і заморських);
— створення держінститутів, що забезпечують підтримку класового миру у Франції;
— підтримка і розповсюдження національної культури;
— встановлення жорсткого контролю з боку міністерств за вугільними шахтами, за електростанціями, металургійними заводами, залізницями, незалежно від форм їх власності;
— необхідність посиленного фінансування науковоємних галузей, незалежно від форм власності.

Решта галузей і сфер економіки удостоювалася уваги держави тільки, якщо їм щось загрожувала, наприклад, іноземна конкуренція.

Великою увагою користувалися великомасштабні проекти та національні проекти по створенню літака Конкорд, ракети Аріан, експлуатації надшвидкісних потягів. Широко залучався до здійснення цих проектів приватний капітал. В той же час у Франції широко розгорнулося будівництво шосейних доріг.

Багато було зроблено для телефонізації країни, хоча повна телефонізація була закінчена після смерті де Голля при уряді Ж. Жюстена. Слід підкреслити, що держава використовувала будь які способи підтримки НДДКР (наукових досліджень і досліднецько-конструкторських розробок). Зокрема, компенсація витрат на НДДКР приватним фірмам. Страхування ризиків вкладення засобів в наукові дослідження і розробки. Одночасно була проведена модернізація французької системи освіти, але в 1968 році у Франції відбулися масові студентські виступи, після чого відбулася демократизація системи освіти.

Поряд з цим велика увагу також приділялась вирішеню соціальних та регіональних питань:
— істотно модернізована система соціального страхування і забезпечення, по лінії комісаріату планування (а у Франції в цей час були плани, які виконувалися і перевиконувалися);
— до роботи в планових комісіях залучалися представники різних соціальних груп населення;
— на пільгових умовах надавалися акції підприємствам;
— держава забезпечувала соціальні гарантії всім працівникам незалежно від форми власності підприємства. І працівник приватної фірми, і працівник державного підприємства відчували себе захищеними, відносно звільнення і т.д.;
— держава прагнула справедливо розподіляти інвестиції по регіонах, в цілях вирівнювання рівня економічного розвитку;
— держава виділяла кошти на конверсію економіки тих регіонів які знаходилися в стані економічного занепаду;
— створювалася активна дорожня інфраструктура; створювалися полюси економічного зростання навколо великих економічних проектів;
— організація науково-виробничих зон навколо великих університетських центрів, а також туристичних комплексів і зон відпочинку;
— велике значення надавалося модернізації с/х, і, зокрема, заходам по перетворенню фермерського господарства на господарство сучасного типу, побудоване на кооперативній основі. Уряд піклувався про те, щоб французькі с/х виробники якомога менше втрачали від конкуренції на ринку с/х продукції з боку інших європейських країн. В результаті були досягнуті великі успіхи в області твариництва. Воно перетворилося з порівняно відсталої галузі в галузь, що знаходиться на світовому рівні.

Ці заходи, які проводилися в рамках політики економічного лібералізму сприяли модернізації Франції, перетворенню її на поважну в економічному та відповідно в політичному сенсі державу, створили можливості і передумови для поступової зміни економічного дирежизму і переходу до більш прогресивного дерегулювання та саморегулювання економіки.

Враховуючи неструктуровану систему підходів до формування програми антикризових дій та досвід реалізації подібних програм (Рузвельт, Ерхард) в країнах з ринковою економікою пропонуємо перехідний варіант формування та реалізації «Антикризової програми України і її післякризового розвитку», розрахованої на 10 років з утворенням незалежних державних структур з управління економікою, на які не будуть впливати ні Президент, ні Прем’єр, ні Голова ВРУ, ні чиновники з правом внесення в Верховну Раду України законодавчих ініціатив необхідних законів та змін до діючих законів з метою якнайшвидшого подолання фінансової кризи і стабілізації економіки України в формі Концепції створення та функціонування «Національної корпорації з антикризового управління економікою (НКАУЕ)».

В даному проекті термін концепція передбачає систему поглядів, яка базується на узагальненнях теоретичних досліджень і досвіду реалізації антикризових програм і презентації ідеї створення інструментів управління антикризовими процесами, формування нової моделі розвитку економіки України.

Системний підхід до подолання фінансової кризи в Україні передбачає формування інструментальної структури управління антикризовими заходами та відповідної законодавчої бази, підготовки доктрин, стратегій, концепцій, державних і відомчих програм у різних сферах подолання кризових явищ і формування нових підходів в управлінні економікою.

Сьогодні інституційна структура інноваційного розвитку Україні представлена Міністерствами освіти і науки України, Міністерством економіки, Міністерством промисловості, Національною академією наук, Національною радою інноваційного розвитку, галузевими інститутами і академіями.

Недосконалість такої інституційної структури є очевидною, і полягає у розподілені обов’язків між декількома міністерствами, що виражається у деякому їх дублюванні і відсутності єдиного керівного органу управління інноваційним розвитком. Така система департаментів, комісій, міжвідомчих комітетів із розпорошенням функцій, що підкріплюється недосконалістю законодавства в інноваційній сфері не сприяє розвитку інноваційної діяльності. Покладення на Міністерство освіти і науки України основної функції головного координатора інноваційного розвитку виявляється неефективним. Зарубіжний досвід доводить, що має сенс створення спеціалізованого міністерства інноваційного розвитку.

Врахувавши вище викладені теоретичні положення і спроектувавши їх на практичні реалії, можна ідентифікувати основні дисфункціональні позиції української інституційної системи управління інноваційним розвитком:

1) інституційна структура України в своїй структурі містить макродисфункцію, тобто не забезпечує ефективну роботу інститутів. Інститути втратили свої функції, або відбулося виродження їхньої якості. Одним із прикладів може слугувати система вищої освіти. На сьогодні, на нашу думку, цей інститут суспільства закріпив невірну модель поведінки, а саме системи підготовки висококваліфікованих кадрів для економіки інноваційного типу (йдеться, зокрема, про вищу технічну і науково-технічну освіту), втрати авторитету вищої школи через корупцію тощо;

2) хід створення інститутів інноваційної ініціативи не забезпечується монетарно, що, безумовно, не може конструктивно впливати на функціонування новостворених інститутів. Як результат, нові інститути не функціонують;

3) імпорт інститутів Заходу, запозичення методів регулювання і конституційний ордонанс не створив ефективної інституційної системи і базових передумов для ефективного інноваційного розвитку країни, не відбулося формування громадянського суспільства інноваційного мислення; можливим виходом із цієї ситуації є розробка оригінального підходу до ведення економічної політики або «українізація» запозичених правових норм і підходів до побудови інноваційної економіки, а саме приведення у відповідність із національною специфікою, соціально-культурними звичаями;

4) швидкість появи нових інститутів інноваційної ініціативи і заміщення одних інститутів іншими не відповідає структурним, ресурсним і кредитно-грошовим можливостям економіки, її адаптивним характеристикам; відбувається небажане перенесення функцій «старих» інститутів на «нові»;

5) влада через неефективність інститутів економічної системи, замість того, щоб розробляти економічну політику, направлену на поліпшення окремих підсистем економіки (зокрема інноваційну сферу), має чинити дії по підвищенню адаптивної ефективності і розробляти економічну політику направлену на елімінування системних проявів дисфункції;

6) економічна політика України переважно формує неконкурентні інститути; наприклад, інститут ефективного кредитування має бути тільки національним, тоді і забезпечується незалежність і необхідна безпека інноваційного розвитку;

7) Україною майже не враховується вплив міжнародних валютно-фінансових організацій, політичних структур, що є агентами міжнародної конкуренції і що впливають на продуктивність національної економічної політики як найважливішого фактору посилення або послаблення конкурентних можливостей країни.

Ще раз хочемо наголосити, що головна ідея полягає в тому, щоб створити незалежну структуру на яку не буде впливати ні президент, ні уряд, ні чиновники, ні депутати і т.д.

З чіткими повноваженнями впливу на інвестиційну політику, якій передати всі ресурси по забезпеченню антикризової економічної політики з метою формування в Україні інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки і на цій основі суттєво змінити структуру економіки, підняти її ефективність, що забезпечить подальше вирішення важких соціальних проблем.

Основний обсяг інвестицій може бути сформований за рахунок внутрішніх джерел – це емісійний кредит строком на 10 років, з погашенням відсотків починаючи з 5-го року дії програми, а також різновиди такого кредиту трансформованого в цінні папери, які НКАУЕ від імені держави буде вкладати в економічний розвиток підприємств і регіонів.

Незалежність НКАУЕ буде забезпечуватись:
• призначенням незалежного директору від всіх гілок влади і громадськості, які призначаються на весь термін роботи корпорації і звільнити їх можна тільки за рішенням суду, або з інших причин, зазначених в українському законодавстві для такого роду структур;
• спеціальним статусом, яким буде визначено НКАУЕ, в основі якого буде закладено принципи: незалежності, прозорості, професіоналізму, підзвітності українському народу;
• головною метою НКАУЕ є сформувати базу економіки шостого технологічного укладу з необхідною інфраструктурою та кадровим потенціалом;
• відсутністю передумов використання ресурсів НКАУЕ для фінансування виборів і створення механізмів для розкрадення чиновниками;
• конкурсною системою набору кадрів та заміщення посад.

Концепція формування Національної корпорації антикризового управління економікою (НКАУЕ ) має забезпечити:
• єдність принципів формування антикризових заходів;
• поєднання підходів до формування законодавчого забезпечення управління антикризовими програмами різних рівнів;
• гармонізацію систем забезпечення економічної безпеки на всіх етапах реалізації антикризових заходів і державного управління;
• формування критеріїв і механізмів фінансування антикризових заходів і інвестування антикризових змін;
• єдність підходів до зміни структури економіки України і формування інноваційно-інвестиційної моделі її розвитку.

Мета концепції НКАУЕ – створення інституціональних органів управління системою антикризових заходів з адекватними механізмами фінансового, правового, організаційного і інформаційного забезпечення з подальшим створенням інноваційно-орієнтованої моделі економіки України і системи її економічної безпеки і на цій основі створення ефективної структури .

Загальні положення і принципи

Головними об’єктами НКАУЕ є:
• інституціональні органи впливу на подолання кризових явищ в економіці і формування нової моделі економіки (НБР, УКРНАНО, СБ, Державні регулятори фінансового ринку, міністерства, відомства);
• інститути громадянського суспільства;
• суб»єкти господарської діяльності;
• громадяни України;
• інститути економічної безпеки.

Основними принципами функціонування НКАУЕ є :
• пріоритет прав інвесторів;
• верховенство права;
• пріоритет договірних (мирних) у вирішенні кризових конфліктів;
• прозорість форм і методів фінансування антикризових заходів ;
• доступність всіх суб`єктів антикризового процесу до фінансових джерел;
• ефективний контроль за використанням і поверненням інвестиційних коштів;
• пріоритет інноваційних підходів при формуванні державної регіональної структури економіки та модернізації діючих виробництв;
• верховенство державних економічних інтересів.

Конкретні засоби і шляхи забезпечення управління антикризовими заходами обумовлюється пріоритетністю національних економічних інтересів, необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам кризи і ґрунтуються на правових засадах і достатності фінансових ресурсів для подолання цих загроз .

Кризові загрози

Систематизація загроз для формування діяльності НКАУЕ
• неефективність системи державного регулювання фінансовим ринком України;
• деформаційна структура економіки України;
• непропорційний економічний розвиток регіонів;
• диспропорції та від`ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу;
• від’ємне сальдо платіжного балансу;
• деформації галузевої та технологічної структур;
• загрози екологічного та техногенного характеру;
• наслідки Чорнобильської катастрофи;
• науково-технологічне відставання України ;
• негативні процеси злиття та поглинання;
• непропорційний розвиток банківської системи та її ліквідність;
• тіньові та кримінальні схеми переміщення капіталів і товарів;
• різке падіння показників соціального розвитку громадян України;
• відхилення рівнів розвитку освіти і культури, відплив інтелектуального та наукового потенціалу за межі України.

Створення та структура НКАУЕ

НКАУЕ – є державною установою із спеціальним статусом, але по статусу прирівняна до міністерства, її діяльність базується на Конституції та законах України.

Управління НКАУЕ забезпечує незалежний директорат, який формується із 5-7 чоловік, які призначаються відповідно:
• Президентом України.
• Верховною Радою України.
• Урядом України.
• Радою регіонів.
• Радою опозиції.
• Радою коаліції.

Директорат є незмінним органом управління і зняти незалежного директора може тільки суд.

До функціональних департаментів НКАУЕ можуть входити:
• Департамент управління інвестиціями;
• Департамент експертиз;
• Департамент з аналітики і моніторингу антикризових програм;
• Департамент управління акціонерним капіталом;
• Департамент інвестування нових технологій;
• Департамент антикризових заходів і інвестування суб`єктів підприємницької діяльності;
• Департамент регіональних антикризових заходів та інвестування регіональних програм;
• Департамент економічної безпеки антикризових заходів та інвестування;
• Підрозділи і служби по обслуговуванню діяльності НКАУЕ.

Фінансове забезпечення антикризових заходів повинен обслуговувати стабілізаційний фонд (СФ), який необхідно передати до НКАУЕ .

Фінансування НКАУЕ здійснюється відповідно діючого законодавства на основі розробленого кошторису і можливих прибутків від його фінансово-господарської діяльності.

Основними функціями НКАУЕ в усіх сферах його діяльності є:
1. Створення і підтримка діючих відповідних структур для подолання фінансової кризи та формування нової інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки України.
2. Створення правових засад для побудови, розвитку та функціонування системи антикризових органів.
3. Формування організаційної структури системи та державних органів забезпечення антикризових заходів, що входять до його складу, розподіл їх функцій.
4. Підготовка необхідних ресурсів і засобів для комплексного реформування структури економіки і прийняття екстраординарних заходів для виходу з економічної кризи.
5. Вироблення стратегії для подолання фінансової кризи і формування передумов сталого розвитку економіки.
6. Організація і безпосереднє керівництво системою антикризових заходів та інноваційно-інвестиційного розвитку.
7. Оцінка та моніторинг прийнятих заходів з метою їх корекції або подальшого розвитку.
8. Визначення національних інтересів в подоланні економічної кризи та формування нової економіки.
9. Прогнозування, виявлення та оцінка можливих економічних, фінансових та техніко-технологічних загроз і прийняття необхідних заходів по їх локалізації та усуненню.
10. Входження в існуючі антикризові та інноваційні структури та утворення нових.
11. Розробка необхідної нормативно-правової бази для регулювання процесів виходу із кризи та формування інноваційно-інвестиційної інфраструктури.
12. Узгодження антикризових програм та дій з органами державного управління, регіональними адміністраціями та суб’єктами господарської діяльності.
13. Координація дій силових структурою по забезпеченню економічної безпеки антикризових заходів і формування нової моделі економіки.
14. Координація дій силових структурою по забезпеченню економічної безпеки антикризових заходів і формування нової моделі економіки.

Категории: Мир| государство

Метки: aktiv.com.ua, вибори, президент, програма, Украина