Державну владу в кожному регіоні представляє Голова і правління регіону. Для виконання певних завдань в межах регіону обирається місцевий регіональних виборчий орган, що розробляє проект і приймає бюджет регіону. Вони відповідають насамперед за охорону здоров»я і медичне обслуговування , певні види освіти і професійного навчання, формують замовлення на професії, необхідні для регіону, формують місцеві податки для фінансування своїх витрат.

До компетенції державних органів належать питання: зовнішньої політики і оборони, порядок і безпека в середині країни, правосуддя, економіка країни в цілому, вища освіта і науково-дослідна діяльність, великі шляхово-транспортні комунікації, політика на ринку праці і питання зайнятості населення, житлова політика, соціальне страхування і перерозподіл доходів (пенсії, субсидії, виплати через хворобу і т.і.).

Облдержадміністрації відповідають за організацію системи охорони здоров»я, медичне обслуговування і підготовку медичного персоналу в медичних установах. Вони, частково разом з місцевими Радами, відповідають за розвиток і збереження культури, а також виконують завдання за дорученням держави у сфері державного планування, разом з державою розпоряджаються регіональними фондами розвитку. Ці фонди надають фінансову допомогу малим та середнім підприємствам. У спільному підпорядкуванню місцевим радам перебувають підприємства громадського транспорту.

На місцеві ради покладаються завдання планування, охорони навколишнього середовища, організації рятувальної служби, цивільна оборона, громадський транспорт, водопостачання, каналізація, тепло- та енергозбереження, дозвілля і культура, соціальне забезпечення, дитячі дошкільні установи, середня освіта, догляд за людьми похилого віку та інвалідами, турбота про родину та особистість. За згодою з Державним комітетом з питань міграції місцеві ради приймають біженців. Місцеві ради планують використання землі, здійснюють нагляд за будівництвом, забезпечують заходи профілактики, відповідають за пожежну охорону.

Автономність місцевих бюджетів має два аспекти: політичний і економічний.

Політичний аспект випливає з положення конституції, яке говорить, що кожен орган народного самоврядування повинен мати свій бюджет.
Економічний аспект ґрунтується на вимозі самооплатності кожної бюджетної одиниці.

Правда, принцип самооплатності територіальних адміністративних одиниць у чистому і буквальному значенні в жодній країні світу не дотримується, оскільки географічне положення, економічні умови і можливості регіонів не однакові. Тому відносини центрального бюджету з місцевими будуються на нормативній основі, виходячи з об»єктивних критеріїв. Внаслідок цього органи місцевого самоврядування перебувають ніби в умовах реальної самооплатності. Вони стають зацікавленими в максимальній економії коштів і, з іншого боку, у мобілізації наявних резервів.

У Європейської хартії міст, що була затверджена в березні 1992 р. обґрунтовано перераховані права громадян міст — право на безпеку, роботу, житло, свободу пересування, охорону здоров»я, спорт і дозвілля, сприятливе зовнішнє середовище, право на участь в управлінні містом і т.д. Для здійснення зазначених функцій громадяни міст повинні мати відповідні можливості, що дозволять органам місцевого самоврядування мобілізувати необхідні фінансові ресурси.
Через фінансові системи місцевих органів влади здійснюється розподіл і перерозподіл значної частини ВВП.

Закономірним є розподіл місцевих бюджетів на два самостійних функціональних види місцевих бюджетів. Це місцеві поточні чи адміністративні бюджети і місцеві бюджети розвитку або інвестиційні бюджети. Кожний з цих бюджетів має власні витрати і власні доходи.

Витрати місцевого поточного бюджету направляються на поточні потреби, на утримання соціально-культурної сфери, на адміністративні витрати, на соціальний захист, на виконання делегованих повноважень, на сплату витрат з боргу місцевої влади.

Доходи місцевого поточного бюджету формуються за рахунок місцевих податків і зборів, платежів, загальних субсидій, що надаються державною владою, і деяких інших доходів (приймаються самостійно).

Витрати бюджету розвитку, чи бюджету інвестицій, направляються на розвиток соціальної інфраструктури, на капітальні вкладення, на придбання устаткування і оснащення, на інші інвестиційні програми, на сплату основної частини боргу місцевих органів влади.

Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок банківських кредитів, муніципальних (комунальних) позик, інвестиційних субсидій, що надаються державною владою, і за рахунок деяких інших джерел (неподаткові надходження: доходи від орендної плати, продажу земельних ділянок та іншої нерухомості, пені, штрафи, доходи від лотерей, позики і т.п.).

Забороняється використання доходів бюджетів розвитку на витрати поточних бюджетів.

Доходи місцевих бюджетів формують насамперед податки.

Розрізняють три основні групи місцевих податків:

1) Місцеві прямі і непрямі податки. Широко розповсюдженими прямими місцевими податками є прибутковий податок на прибуток корпорацій, промислові, поземельні і податки на автомобілі, на майно, податок зі спадщини, прибутковий податок з населення (iнші податки).

До місцевих непрямих податків належать податки на купівлю, акцизи на бензин, тютюн, спиртні напої, споживання електрики і газу.

Податки та збори

Кількість і обсяг яких визначаються органами місцевого самоврядування
— податок за проживання;
— збір за паркування автомобілів;
— ринковий збір;
— збір за видачу ордера на квартиру;
— збір з власників собак;
— збір за участь в бігах на іподромі;
— збір за виграш на бігах;
— збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;
— курортний збір;
— податок з реклами;
— збір за право використання місцевої символіки;
— збір за право проведення кіно- і телезйомок;
— збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей;
— комунальний податок;
— збір за видачу дозволу на розміщення об»єктів торгівлі;
— податок з продажу імпортних товарів;
— податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів;
— податок на промисел;
— збір за забруднення природного навколишнього середовища;
— плата на видачу ліцензій на гральний бізнес;
— збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу не електричну та теплову енергію;
— збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності;
— збір за проведення гастрольних заходів;

З системи місцевих податків слід виділити 4 основних податку:
— земельний податок на забудовані ділянки
— земельний податок на незабудовані ділянки
— податок на житло
— професійний податок

Ставки податків встановлюються місцевими органами влади, але не можуть перевищувати законодавчо встановленого максимуму.

2) Другу групу місцевих податків можна назвати податками, що стягуються як надбавки до загальнодержавних податків чи як і відрахування від них. Ці податки встановлюються у відсотках до державних податків, які збираються на території місцевих органів влади.
Зокрема, прибутковий (розподіляється між державним, регіональним і місцевим, наприклад, в пропорції (42,5% : 42,5% : 15%); корпораційний (між державними і місцевими поділяється порівну — 50% : 50%); ПДВ (пропорція дуже рухлива, але варіює на рівні 65% : 35% між державним і місцевим).

Загальнодержавні податки і збори

Обов»язкові платежі — розподіл окремих видів податків між рівнями влади.

Податки і збори Державні/регіональні/місцеві, %

Мито 100 / 0 / 0
Єдиний збір, що справляється в пунктах пропуску через державний кордон України 100 / 0 / 0
Акцизний податок 50 / 0 / 50
Податок на додану вартість 65 / 0 / 35
Податок на прибуток підприємств 50 / 0 / 50
Податок на доходи фізичних осіб 35 / 30 / 35
Податок на нерухоме майно (нерухомість, спадщина, даріння) 50 / 0 / 50
Плата (податок) на землю 20 / 30 / 50
Рентні платежі 50 / 20 / 30
Платежі за використання природних ресурсів 50 / 20 / 30
«Екоподаток» 50 / 20 / 30
Державне мито 50 / 20 / 30
Диференційований дорожній податок 20 / 40 / 40

2) Інші місцеві податки становлять особливу групу місцевих податків. Це податки на видовища, собак, заняття торгівлею, на володіння транспортними засобами, на видачу ліцензій на гральний бізнес.

Певне місце у формуванні місцевих бюджетів займають неподаткові доходи. До них належать доходи: від власності, керованої місцевими органами влади; від здачі в оренду чи продажу землі, лісових масивів; від експлуатації водоймів, комунальних підприємств; від надходжень судових мит, штрафів, різних зборів.

Постійна нестача власних доходів для фінансування поточної діяльності, з одного боку, і необхідність забезпечити коштами заходи в галузі економічної і соціальної інфраструктури, з іншого боку, змушують місцеві органи широко використовувати такий механізм фінансування, як позики.

Найбільше поширення одержали місцеві довгострокові позики — заставні листи і муніципальні облігаційні позики. Термін дії заставних листів 10-15 років. Виплата відсотків по них забезпечується всією сумою податків і доходів місцевої влади. Муніципальні облігаційні позики випускаються на термін від 10 до 16 років, але найчастіше — на 40-60 років.

Основною формою короткострокових позик є бони. Вони випускаються на термін до року, а в деяких країнах — до 4-х років.

Витрати місцевих бюджетів багато в чому залежать від бюджетної політики, яка проводиться в державі, від ступеня децентралізації управління соціальною сферою. Усе це є вирішальним чинником, який впливає на обсяг фінансових ресурсів, що проходять по каналах місцевих бюджетів, на їхню питому вагу в загальнодержавних бюджетних витратах.

Самостійною ланкою місцевих фінансів є місцеві державні підприємства. До них належать муніципальні, дорожні, транспортні підприємства, підприємства газо-, енерго- і водопостачання, а також житлове господарство.

Місцеві підприємства займаються обслуговуванням населення, надають допомогу приватно¬му капіталу в спорудженні нових об»єктів.

Місцеві підприємства функціонують на принципах самооплатності, у місцевих бюджетах відбиваються тільки збитки від їхньої діяльності чи прибуток. Капітальні витрати на будівництво підприємств місцевого значення, як правило, фінансуються за рахунок позик, які розміщуються місцевими органами управління.

Основні принципи побудови внутрішніх міжурядових фінансових відносин:

По-перше, більш вищого рівня, зокрема державна влада, може втручатися у фінансові справи влади нижчого рівня лише в тій мірі, у якій інша продемонструвала і довела свою нездатність вирішувати проблеми.

По-друге, термін субciдарність( субсидіум) означає допомога.

Цей принцип означає обов»язок вищої (державної) влади надавати фінансову допомогу органам влади місцевого рівня. Причому така допомога може сприяти фінансовій автономії місцевої влади і розширенню її повноважень, а не повному підпорядкуванню місцевої влади центральній владі. Тобто державне втручання в діяльність місцевих органів влади необхідне лише з певною метою.

По-третє, важливим є принцип розподілу повноважень між різними рівнями влади в усіх сферах, включаючи і фінансову.

Всі повноваження (крім оборони і грошової політики) не концентруються на одному рівні влади. Права й обов»язки у фінансовій сфері, відповідно до цього принципу, розподілені між різними рівнями. Отже, центральна влада, будуючи фінансові відносини з місцевою владою, зобов»язана рахуватися з її фінансовими повноваженнями, вона не може їх вилучити у місцевої влади і привласнити собі.

По-четверте, принцип співробітництва (партнерства) різних рівнів влади, що закріпився в конституційних і законодавчих актах.

Принцип співробітництва різних рівнів влади не виключає конфліктних ситуацій між ними. Правові механізми вирішення таких конфліктів можливість оскарження рішення, включаючи і фінансові, центральних і місцевих властей в конституційних судах.

По-п»яте, принцип делегованого управління, коли частина своїх повноважень може бути делегована іншому рівню влади на основі угоди. Таке взаємне делегування повноважень різних рівнів влади у фінансовій сфері робить її фінансові взаємини досить гнучкими, але разом з тим і складними.

Наступні основні інструменти міжбюджетних взаємин:
— розподіл окремих видів податків між рівнями влади;
— пайова участь різних рівнів влади в розподілі доходів від окремих видів податків;
— використання різними рівнями влади загальної бази оподатковування та участь у розподілі окремих податків на основі власних ставок оподатковування;
— система загальних і спеціальних трансфертів.

Однією з головних цілей державної регіональної фінансової політики щодо зближення рівнів соціально-економічного розвитку територій є подолання вертикальних і горизонтальних фіскальних дисбалансів і фінансове вирівнювання. Мова йде про вже розглянуту передачу місцевій владі доходів від податкових надходжень вищестоящих бюджетів.

Під вертикальними фіскальними дисбалансами розуміють невідповідність між обсягами фінансових ресурсів того чи іншого рівня влади, регіонального чи місцевого, і обсягами завдань та обов»язків, що на нього покладаються в процесі розподілу компетенції між центральною, регіональною і місцевою владою.

Вертикальний фіскальний дисбаланс означає недостатність фінансових ресурсів і невідповідність певному рівню влади для забезпечення суспільних і державних послуг у межах його завдань.

На відміну від вертикальних фіскальних дисбалансів, горизонтальні фіскальні дисбаланси пов»язані з різними фінансовими можливостями органів влади одного територіального рівня.

Горизонтальний фіскальний дисбаланс — це невідповідність між обсягами фінансових ресурсів однієї чи декількох територіальних одиниць одного рівня обсягам завдань, які на них покладаються і які забезпечуються іншими територіальними одиницями цього рівня.

Горизонтальний фіскальний дисбаланс виникає тоді, коли одна чи кілька територій того ж рівня не мають достатніх фінансових ресурсів для надання державних і суспільних послуг в обсягах, які надаються іншими територіями відповідно визначеним стандартам.

Горизонтальні фіскальні дисбаланси виникають тому, що існують так звані бідні і багаті території.

Ці дисбаланси можуть виникати ще тому, що деякі території мають більші потреби, ніж інші.

Тому необхідні для фінансового вирівнювання ресурси треба акумулювати в бюджеті центрального уряду, а потім перерозподіляти на користь ок¬ремих територій, які потребують допомоги.

Фінансове вирівнювання здійснюється на основі розробленого алгоритму.

Бюджет центрального Уряду

В Україні зберігається єдина бюджетна система держави.

Окремі ланки бюджетної системи наділені відносною самостійністю, але зв»язані між собою системою дотацій.

Донором, виступає центральний бюджет, з якого виділяються субвенції для збалансування доходів і витрат місцевих бюджетів, відособлених фондів, а також цільової і спеціальної дотації для фінансування конкретних цілей і завдань.

Загалом розмежовані між ланками дохідні джерела і витрати, відносяться до компетенції кожної ланки. Переважна частина державних доходів як і раніше надходять у центральний бюджет, внаслідок чого місцеві бюджети є глибоко дотаційними.

Дотації з центрального бюджету виділяються також бюджетові соціального страхування й іншим соціальним позабюджетним фондам.

Якщо бюджет зведений з дефіцитом, то повинні бути вказані способи покриття дефіциту державного бюджету. Вирішення питання про бюджетні резерви і визначені кількісні межі цих резервів. Кошти, мобілізовані в бюджет у результаті позикових операцій у національного банку чи на вільному фінансовому ринку, не можуть включатися до складу нормальних доходів державного бюджету, оскільки це змінить суму дефіциту державного бюджету або перевищить доходи над витратами.

Позикові кошти можуть залучатися лише для покритгя дефіциту державного бюджету.

Першими кроками з реформування бюджетних систем є виділення з державного бюджету місцевих бюджетів і надання їм автономного характеру, а також утворення самостійного позабюджетного пенсійного фонду.

Виділення з бюджету пенсійних справ у самостійний фонд забезпечує не тільки цільове використання коштів, що відраховуються на чітко визначені потреби, а й гарантує дотримання інтересів пенсіонерів.

Певні особливості має система фінансового вирівнювання.

Завдання системи — вирівнювати доходи окремих місцевих бюджетів, які вони мають від податків, і компенсувати витрати, обумовлені розширенням компетенції місцевих органів влади, а також «незаслужені витрати» місцевих органів влади (забезпечення житлом вчителів, виплати житлових субсидій, ПДВ, сплачений на інвестиції).

Для вирівнювання доходів від різниці в отриманих податках використовується глобальна (єдина) дотація функціонування.

Розширення компетенції компенсується: загальною дотацією з децентралізації, регіональною дотацією на шкільну освіту, дотацією регіонам на оснащення середніх навчальних закладів.

При розрахунку обсягів основних дотацій використовуються два основних показники:

Перший — податковий потенціал місцевої територіальної одиниці, що характеризує масу доходів від місцевих прямих податків, які місцевий бюджет одержує із застосуванням середніх загальнонаціональних ставок.

Другий показник — податкове навантаження, що розраховується як співвідношення між сумою фактичних доходів від місцевих прямих податків і податковим потенціалом.

Це співвідношення може бути більше або менше.
1. Механізм застосування двох основних трансфертів:
2. вирівнювання — глобальної (єдиної) дотації функціонування
3. компенсаційна дотація з податку на додану вартість.

Глобальна (єдина) дотація функціонування — спеціальний фонд трансфертів для органів місцевого самоврядування та громад .

Кошти з цього фонду надаються місцевим органам влади.

Фонд формується за рахунок відрахувань від податку на додану вартість.

Глобальна (єдина) дотація функціонування громад складається з трьох основних частин: базова дотація, дотація вирівнювання і компенсаційна дотація.

Розмір базової дотації визначається в середньому на одного жителя і з урахуванням розмірів адміністративно-територіальної одиниці і витрат, що пропорційно залежать від чисельності жителів.

Загальна сума базової дотації на одного жителя коригується на коефіцієнт у залежності від чисельності населення кожної адміністративно-територіальної одиниці.

Коефіцієнт 1 застосовується для громад з населенням до 499 осіб і збільшується до 2 для громад з населенням понад 200 тис. осіб.

Дотація вирівнювання розподіляється на основі формули вирівнювання, яка враховує податковий потенціал громад і використовується з метою зближення фінансових можливостей територіальних колективів.

Компенсаційна дотація враховує так звані особливі витрати громад, її розмір залежить від кількості дітей шкільного віку, які проживають у громаді, від загальної довжини доріг сполучення, що належать до так званих загальнокорисних, і від кількості суспільного житлового фонду.

Єдина дотація функціонування департаменту включає: спеціальну допомогу, фіксовану дотацію, дотацію вирівнювання.

Спеціальна допомога, або дотація мінімального функціонування, надається фінансово бідним регіонам.

На цю допомогу можуть розраховувати регіони, що мають податковий потенціал на душу населення на 40% менше, ніж середній податковий потенціал по всіх регіонах. Допомогу також одержують регіони, що мають на 60% менше податковий потенціал з розрахунку на 1 км/кв. території, ніж у середньому по всіх департаментах.

Фіксована дотація встановлюється в розмірі 45% сукупної єдиної дотації функціонування регіону.

Дотація вирівнювання визначена в обсязі 55% від сукупної дотації функціонування регіону. Вона складається з таких частин: 40% розподіляється в залежності від податкового потенціалу регіону, 60% — у залежності від обсягу податків, що збираються регіонами.

Слід наголосити, що реформування податкової системи неможливе без відповідних змін бюджетної політики з метою збалансування дохідної та видаткової частин зведеного бюджету та соціальних фондів. Якщо зміни ставок податків призводить до зменшення надходжень, то необхідно адекватно відкоригувати видаткові програми.

Дотації (вирівнювання доходів місцевих бюджетів).

Компенсаційний фонд ПДВ — трансферний фонд фінансових ресурсів, кошти якого направляються на інвестиції територіальних колективів .

Він головна форма участі держави в інвестиційній діяльності громад. Кошти фонду слугують державною субсидією органам місцевого самоврядування на інвестиції. Фонд компенсує місцевим органам влади податок на додану вартість, який вони сплачують по своїх операціях у процесі здійснення витрат розвитку.

З фонду компенсується сплачений місцевими органами влади ПДВ лише по інвестиційних операціях, спрямованим на власний розвиток.

Не компенсується ПДВ по операціях на користь третіх осіб, а також пов»язаних з участю в капіталі підприємств, фондів допомоги, по земельних угодах. Виплати місцевим органам влади з Компенсаційного фонду ПДВ є грошовими ресурсами, що можуть використовуватися на розсуд територіальних колективів. Проте вони обов»язково повинні відображатися в бюджеті розвитку як інвестиції. Через фонд надається 60% усієї державної допомоги місцевим органам влади на інвестиції.

Компенсаційний фонд ПДВ функціонує поза держбюджетом.

Категории: Мир| государство

Метки: aktiv.com.ua, вибори, президент, програма, Україна