Державна регуляторна політика

Администратор | 8.08.2009 15:38

Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є одним з напрямів державної політики, який спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб»єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб»єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб , що встановлений Конституцією та Законами України.

Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності здійснюється відповідно до Закону України „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, який прийнятий Верховною Радою України 11 вересня 2003 року № 1160 – ІУ.

Принципами державної регуляторної політики є доцільність державного регулювання господарських відносин з метою вершення існуючих проблем, адекватність форм і рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючих проблем та ринковим вимогам, ефективність дії регуляторного акта з мінімально необхідних витрат ресурсів суб»єктів господарювання, громадян та держави, збалансованість інтересів суб»єктів господарювання, громадян та держави у регуляторній діяльності, передбачуваність та відповідність планам підготовки проектів регуляторних актів, прозорість та врахування громадської думки, відкритість для фізичних і юридичних осіб та їх об»єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов»язків розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, обов’язковість та своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних і юридичних осіб, їх об»єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

Здійснення державної регуляторної політики, є одним із завдань Уряду, яке полягає у встановленні простих, чітких, зрозумілих, єдиних для всіх „правил гри”, забезпечення їх загального дотримання, створення умов для вільного доступу, до всіх сегментів ринку за єдиними правилами, гарантування всім суб»єктам підприємницької діяльності захисту їх законних прав та інтересів у відносинах з іншими суб’єктами та органами влади, можливостей самореалізації кожного громадянина та забезпечення належного рівня свого життя та життя своєї сім»ї.

Уряду необхідно спрямувати свої зусилля, зокрема, на:
• радикальне спрощення процедури започаткування підприємницької діяльності;
• обмежити види діяльності, започаткування або здійснення яких потребує дозволів чи ліцензій;
• обмежити кількість, та чітке визначення функцій контролюючих органів;
• змінити принципи оскарження їх рішень, скасування зайвої регламентації порядку поточної діяльності суб»єктів господарювання, організацію громадського контролю та взаємодії громадських організацій з регуляторними органами.

Доцільним є вдосконалення порядку оскарження дій контролюючих органів, шляхом запровадження проведення апеляційного узгодження податного зобов’язання у судовому порядку.

Необґрунтоване встановлення розміру плати за ліцензії на виробництво алкогольних напоїв та первинне виробництво, а також на оптову та роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами збільшує податковий тиск на суб»єктів підприємницької діяльності, які мають невеликі обсяги виробництва зазначеної продукції. Встановлення диференційованої річної плати за ліцензії в залежності від обсягів виробництва, дасть можливість придбати ліцензії підприємствам, які мають незначні обсяги виробництва зазначеної продукції, та надасть їм можливість конкурувати на ринку з іншими виробниками, а отже не спонукатиме останніх до здійснення своєї діяльності у тіньовому секторі економіки.

Необхідно посилення державного регулювання на макроекономічному рівні – розробка довгострокових програм економічного розвитку, фінансове планування.

Питання питань усіх реформ — де державі взяти гроші?

Відповідь дуже проста – не відібрати, а заробити.

Розумно використовувати те, чим володіємо і створити привабливі економічні умови для повернення в легальний оборот «тіньових» грошей.

Для цього повинна бути запропонована не тільки амністія капіталів, але упроваджені вигідні умови обертання капіталу в економіці України.

«Гроші люблять гроші», тому слідом за українським капіталами досить швидко на ринок України прийдуть закордонні фінансові інститути зі своїми капіталами.

Для цього необхідно розробити систему фінансування країни через поточний бюджет і державну систему фінансування економічних проектів, але із залученням і позабюджетних, у традиційному розумінні, коштів. Цю державну інвестиційну програму використовувати для розвитку пріоритетних з погляду держави виробництв та об»єктів, на реалізацію структурної і політичної політики.

Терміново створити Державний Фонд позик та інвестицій (ДФПІ).

Кошти для цієї програми виділяти на умовах зворотності , терміновості і платності.

Капіталовкладення і позики, отримані в рамках цієї програми, повинні підлягати повному поверненню з нарахуванням видатків, які на сьогодні, як за правило, встановлюються на рівні приватних кредитних установ.

Ця програма розробляється Урядом одночасно з підготовкою проекту поточного Держбюджету, проте окремо від нього, і проходить щорічне затвердження на Верховній Раді.

Можливі джерела фінансування (ДФПІ):
— від перевищення доходів над витратами ( стабілізаційний фонд або національний фонд позик);
— гарантовані Урядом зобов»язання і позики;
— кошти пенсійного фонду;
— кошти заощаджені громадянами;
— кошти страхових фондів;
— спеціальні рахунки промислового інвестування.
— кошти спеціального податку або платежу ( приклад: податок на імпорт);
— частина надходжень від акцизних зборів;
— податок на надра (видобування);
— 10-25% коштів від приватизації;
— відсотки по державному боргу (ці кошти передаються в Національний фонд позик і виплачуються з нього);
— відсотки, які надходять від підприємств державної форми власності і місцевих органів влади за надані Казначейством довгострокові кредити.

Способи реалізації пріоритетів розвитку різні.

Для ВПК – це фінансування нових розробок , підтримка достатнього наукового потенціалу в країні і могутній дипломатичній підтримці в боротьбі на світових ринках озброєнь.

Для сільського господарства – встановлення єдиного податку для всієї сільськогосподарської продукції й окреме для виробництва й іншого … земля товар. Податок на землю, якщо використовується не за призначенням – прогресивний.

Іпотечне кредитування під заставу землі з досить низькими процентними ставками і великим терміном розстрочки.

В умовах державного регулювання і широкої підтримки розвивати сільське господарство, основу якого становлять дрібні ферми. Держава є монопольним покупцем багатьох видів сільськогосподарської продукції за цінами, вищими від світових. Ця підтримка створить сприятливий клімат для цієї галузі.

Значні ресурси з державного бюджету повинні надаватись сільському господарству. Це одна з найбільших опікуваних і пріоритетних галузей . Субсидії сільському господарству видаються двох типів: на підтримку гарантованих цін на сільськогосподарську продукцію і на виробничі цілі – придбання сільськогосподарських машин, мінеральних добрив, будівлю складських приміщень.

У країнах Європейського Союзу підтримка сільського господарства здійснюється на тільки на національному, а й на міжнародному рівні.

Для вдосконалення оподаткування сільського господарювання важливим є:
а) розповсюдження системи оподаткування за єдиним фіксованим податком на всі типи аграрного бізнесу, включаючи фермерські господарства,
б) зміна правил нарахування ПДВ на спеціальні товари, що поступають аграрним підприємствам (окрім пального, транспортних засобів, будматеріалів), та на сільськогосподарську продукцію: застосувати понижені ставки – на перші 6%, на другі – 5%. Це сприятиме виводу основної частини господарств цього сектору економіки з системи сплати і відшкодування ПДВ та зменшить тиск останнього на аграрне виробництво.

Державний резерв

Основна установа по регулюванню, стимулюванню, та стриманню цін на товари внутрішнього споживання. За рахунок коштів держрезерву фінансується державна програма розвитку села.

Основа програми — досвід США ( тільки 2% — це великі фермерські підприємства, а решта дрібні, в загально державному обсязі).

Основа програми – дрібний фермер.

Для котрих держрезерв розробляє, фінансує, та замовляє програми поповнення продукцією державного резерву.

За рахунок держрезерву впроваджується програма по виробництву альтернативного палива в державі ( замовлення на соевою продукцію у сільгоспвиробників та подальша переробка в дизпальне).

Категории: Мир| государство

Метки: , , , ,