Програма розвитку України
Світ вічно змінюється. Головне – знати куди, навіщо та з ким рухатися.
Наш ресурс завжди цікавлять люди, явища, дії, які своєю силою, волею, натиском і бажанням змінюють палітру часу. Змушуючи інших прийняти свої правила життя.
Для цього необхідно бути незалежними й поінформованими.
Інтернет-ресурс AKTIV.COM.UA представляє Програму розвитку України.
Колектив однодумців зробив те, що не спромігся зробити жоден президент і жоден кандидат у президенти. Тут немає гасел. Тут розписані дії зі зміцнення країни.
У написанні цієї програми взяли участь учені, економісти, юристи. Це інший голос, чути який не хочуть. Незалежні експерти й наукова інтелігенція, які знають ціну цифр і слів. Їх не запрошують на ток-шоу – вони не ручні й говорять різкі речі. А нині – час любителів льодяників.
Інтернет став єдиним джерелом альтернативної інформації. Він уже змінив увесь світ. Він допоможе змінити й нашу країну.
Програма складається з таких розділів:
Необхідність конституційної реформи
Зміна курсу реформ — єдиний шлях національного порятунку України
Інноваційні підходи до розробки антикризової концепції
Стан грошово-фінансової системи України, та необхідність її реформування
Фінансова криза: причини, наслідки, шляхи подолання
Необхідність розбудови Національної Іноваціоної Системи (НІС)
Напрямок розвитку промисловості
Концепція створення та функціонування національної корпорації антикризового управління економікою
Одержання синтетичного моторного палива з використанням GTL технологій
Галузеві стратегічні орієнтири та завдання розвитку
Розвиток та управління економікою (інститут кризового менеджменту)
Єдиний соціальний податок. Система спрощеного оподатковування
Нульова декларація — добровільна, та повна сплата податків
Реорганізація та реформування податкової служби
Інвестиційна привабливість України
Формування бюджету з урахуванням «територіально-адміністративної реформи»
Які спільні підприємства та вільні єкономічні зони потрібні Україні?
Для нас потрібна ваша думка, ваші доповнення і головне – зауваження. Залишайте їх у коментарях до статей, на сторінці сайту у Фейсбуку, а також надсилайте на пошту: aktiv.com.ua@gmail.com.
Разом змінимо світ!
Вступ
Першопричина трагедії нашого суспільства — криза моральна!» Кант писав: «Я можу уявити політика, котрий керується тільки моральними принципами. Але не можу уявити моральної людини, яка керується тільки політичними міркуваннями». На прикладі сучасної України добре видно, що геніальний німецький філософ мав рацію. Підтверджень існування кризи моральності в Україні — безліч. Рівень «чистоти влади» загальновідомий. Як ніколи актуально звучить давньоримська сентенція: «Всяка влада удержується лише тими засобами, за допомогою яких вона почалася». Цю тезу як найкраще ілюструє історія нашої незалежності, раз у раз підтверджуючи актуальність думки Фазіля Іскандера: «Ніщо так не потребує моральності, як політика. Особливо тоді, коли людство дичавіє».
Чи варто щось додавати?
Ніщо так не зміцнює правовий стан суспільства, як почуття власної гідності його громадян. Саме воно є основою тієї риси, яку називаємо порядністю, моральністю. Йдеться про чесність, обов»»язковість, дотримання даного слова, ставлення до праці, повага до гідності інших, відраза до шахрайства і всього того, що ми називаємо брудними вчинками.
Порядність є також основою духовності. Але почуття власної гідності з»»являється в суспільстві тільки тоді, коли людина знає і бачить, що сама бере участь у будівництві суспільства, і від її голосу залежить стан цього суспільства, коли людина розуміє, що доля її та її близьких залежить тільки від власної праці й тих законів, до ухвалення яких вона причетна.
Якщо ж її доля залежить від сваволі й самодурства чиновників, то ні про яку гідність і порядність не може йти мова. Обман, шахрайство, крадіжка вже не є безчестям, оскільки безчестя відбулося раніше, коли сваволя влади і чиновників позбавила людину гідності.
Свобода суспільства і його моральність перебувають у прямому, можна сказати, синергетичному зв»»язку. Без свободи і виховання почуття власної гідності не може бути моральності, як і без виховання почуття гідності не може бути й свободи. Поняття гідності є засадничим при трактуванні любові (й безлюбності), совісті (й безсовісності), розуму (й безголів»»я), права (й безправності), закону (й беззаконня), зрештою – державності й бездержав»»я.
Кримінал загрожує існуванню України.
«Зверху» він пре у вічі, «внизу» ховається в номенклатурному інтимі. Людина з почуттям власної гідності ніколи «не сяде на голову іншому», але й не дозволить сісти на голову собі. Тобто самоповага до себе — це одночасно повага до інших людей і повага до законів.
Свободи для хама не існує. Хам може принижувати інших і сам готовий принижуватися. Хами беруть хабарі, запускають руки в державну скарбницю, брешуть, не додержують слова.
Отож доки люди не зрозуміють, що гідність і порядність — це не просто абстрактні поняття, а головні умови виживання суспільства, доти хами братимуть гору над народом і рано чи пізно доведуть суспільство до краху.
НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ І НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ
Українська національна ідея виплекана кращими синами й дочками України: Григорієм Сковородою, Тарасом Шевченком, Лесею Українкою, Іваном Франком і нерозривно пов»»»»язана з ідеєю соціальної справедливості. Але для того, щоб підійти до поняття, що ж таке національна ідея треба розкрити зміст, форму і зв»»язок таких понять, як народ, громадянське суспільство, нація, держава.
Традиційно так сталось, що наука про державу, розглядаючи такі її елементи, як територія, населення і влада, основну увагу приділяє владі. При вивченні демократичного суспільства аналізують в основному взаємодію громадянського суспільства і влади. Співвідношенню ж нації і держави приділяється менша увага.
Для точного розуміння поставленої проблеми почнемо з визначень.
Народ — це сукупність громадян, які в даний момент проживають на даній території і об»»єднані в державу.
Нація — категорія історична.
Нація — це політичне організований народ, це спільнота, що має свою волю, свої традиції, менталітет, усвідомлює і цінує свою історію, несе відповідальність і турбується за майбутнє. Центральними пунктами в оцінці явища нації є держава і культура, а з психологічного боку — свідомість і воля. Суть нації проявляється в її соціальній психології.
Взаємовідносини між зовнішніми і внутрішніми видами національного життя визначаються коловоротом між буттям, що народило ідею, та ідеєю, що творить буття. Історично витворена психологічна структура кожної нації має безпосереднє відношення до структури держави, в якій віддзеркалюється її характер. Держава і нація пов»»»»язані між собою так, як пов»»язана форма із змістом.
Отже, наскільки нація створює власну державу, настільки держава творить націю.
Кожна нація прагне до самодостатнього існування. Українська нація, як і всі сучасні нації, є багатоетнічною. Ядром нації, корінною нацією, є суто український етнос. Навколо цього ядра об»»єднуються «національні меншини».
Історично склалось таке взаємопроникнення, переплетіння, такий синтез українського етносу із «національними меншинами», що крайня доктрина типу «Україна — для українців» є руйнівною, неприйнятною. Як і всякі крайнощі, її треба відкидати. Більше того, проти цієї доктрини потрібно боротись задля збереження нації, задля її майбутнього. Це доктрина реакціонерів-шовіністів, які сповідують національну, расову винятковість і розпалюють на цьому підґрунті взаємну ненависть і ворожнечу.
Корисно частіше згадувати про те, що бути патріотом — це перш за все вимагати гарних і добрих вчинків від себе, як від Українця, а не перш за все ненавидіти інших тому, що вони «не — Українці». Бути патріотом — це значить цінувати і мати громадські, політичні, державотворчі устремління, турбуватися про розвиток і майбутнє своєї нації.
Історичний досвід США та багатьох інших багатоетнічних країн показує, що історичну перспективу має «синтетична» концепція нації: коли в процесі конституювання національної ідеї і національної свідомості виходять не з однієї, а з сукупності домінант нації: етнічного походження, територіальної єдності, культури, духовності, економіки, самосвідомості, суспільних інститутів прав людини, громадянського суспільства, громадянства, історичних і політичних факторів.
Отже, нація — це комплексне складне поняття, яке охоплює всі сторони життя з пам»»яттю про минуле, з проблемами сьогодення і мріями про майбутнє.
При цьому мова — це передумова і наслідок формування нації. Всі проблеми розвитку нації відбиваються у проблемах мови. Асиміляція нації, її розчинення в ядрі іншої, більш сильної нації розпочинається саме з мовної асиміляції, а початок відродження, становлення нації — з відродження загальнодержавної мови.
Оскільки нація — це організований народ, то його організація відбувається через інститути держави і громадянського суспільства на основі національної ідеї як сукупності намірів осягнути нове буття.
Національна ідея — це, по суті своїй, ідеологія розвитку нації і держави.
Як відомо, ідеологія — це мета, мотивація й оцінка діяльності, елемент суспільної свідомості, формула поведінки, відповідальність, схема розподілу власності, влади та інформації, правила взаємодії громадян, громадянського суспільства та владної і політичної еліти.
Таким чином, національна ідея є глобальною, всеохоплюючою і реалізується через національні інтереси у внутрішній і зовнішній політиці держави. Це і стратегія розвитку держави, і політична програма, і економічна політика, це єдність духовності і моралі на основі менталітету народу.
Національна ідея — це не етнічна категорія, а державно-політична.
В основі національної ідеї лежить постійне зростання добробуту нації, забезпечення і збереження умов для розвитку майбутнього покоління на основі своєї державності, економічної самодостатності, культури, мови, духовності, освіченості.
Національна ідея за своїм змістом повністю заперечує ідеологію Чиказької економічної моделі, зміст монетаристської економічної політики, тому прибічники нинішніх реформ не можуть керуватися національною ідеєю, вони її не здатні сприйняти.
Реформи за моделлю Чиказької школи, що провадяться в Україні, зводяться, по суті, до розбудови тільки одного інституту суспільства — інституту вільного ринку, нехтуючи всіма іншими інститутами.
А як що влада, не усвідомлює або не бажає враховувати багатофакторні і глибинні інтереси суспільства, вона неминуче деградує і трансформується в антинародну структуру.
Згадаймо про дві крайнощі розвитку цивілізації у XX ст. за ступенем втручання держави в економіку, який визначається в першу чергу формами власності: класичний капіталізм (вільний ринок) і державний соціалізм (централізоване планове господарство).
Саме цим крайнощам стоїть на заваді таке явище, як нація і національна ідея, котре суперечить, як суперкапіталістичній так і більшовицькій теоріям.
З одного боку — ідея світового уряду, інтеграції в світову економіку, а з іншого – світової комуністичної революції де спільне є інтернаціоналізм і глобалізація економіки.
Зміст національної ідеї можна до кінця розкрити тільки усвідомивши цілі і методи взаємодії розвинутих країн (країн елітаризму) та периферії світового господарства.
Розвинуті країни покращують рівень життя свого населення за рахунок підсилення експлуатації, перетворення країн периферії світового господарства в сировинні придатки та ринки збуту. Виходячи з цього, розвинуті країни пропагують у слаборозвинутих політику лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, вільну торгівлю, відкритість суспільства, масову культуру.
Інтеграція ж у світовій економіці визначається відповідним розвитком технологій, тому ніколи слаборозвинуті країни не можуть рівноправно інтегруватися з розвинутими. В слаборозвинутих країнах вільного ринку, класичного капіталізму, відкритості економіки завжди більше, ніж у розвинутих.
У розвинутих країнах, явно чи ні, але чітко окреслена національна ідея, яка однозначно реалізується через національні інтереси (США, Японія, Німеччина та ін.). В них панує модель змішаної економіки, а не вільний ринок і досконала конкуренція.
Свобода особистості підпорядкована суспільним інтересам.
Класичний же капіталізм, особливо за моделлю Адама Сміта та Чиказької школи, яку нав»»»»язали Україні міжнародні фінансові організації через умови співпраці з ними, — це атомізація (індивідуалізація), розпорошення суспільства, витравлення з людей таких рис, як солідарність і співчуття.
Очевидно, що порівняння ознак класичного капіталізму з ознаками нації та національної ідеї свідчить про їхні розбіжності та навіть багато в чому протилежності.
Національна ідея за своїм змістом стверджує ідеологію розвинутих країн. Отже, якщо Україна ставить завдання звернути зі шляху класичного капіталізму на шлях змішаної економіки, в коло розвинутих держав, то їй потрібна своя національна ідея.
Тому політичні партії, діячі крайньолівих і крайньоправих поглядів, з однаковою затятістю (можливо, різними методами і під різними гаслами) будуть боротися проти національної ідеї, бо саме вона заважає їм розбудовувати як державний соціалізм (комунізм), так і дикий капіталізм.
Запровадження моделі класичного капіталізму під впливом іноземних радників, міжнародних фінансових організацій, реалізація чужої національної ідеї та чужих національних інтересів означає зраду української національної ідеї.
Зазначимо, що застосування концепції крайнощів розвитку суспільства дає можливість чітко визначитися стосовно Гоббсівської та Кантівської парадигм національної ідеї та національної безпеки.
Як відомо, Гоббсівька парадигма національної ідеї та національної безпеки визначає за головну мету реалізацію національних інтересів: забезпечення власної територіальної цілісності, національної єдності і національного розвитку через творення і розвиток власної держави. Очевидно, що Гоббсівська парадигма є ідеологічною основою розвинутих країн.
Кантівська парадигма національної ідеї та національної безпеки ґрунтується на тому, що вона заперечує сучасні системи національних держав, стверджує досягнення вічного миру і злагоди шляхом створення всесвітньої федерації і введення всесвітнього громадянства, тобто кантівська парадигма відповідає парадигмі вільного ринку, парадигмі свободи і безпеки в першу чергу особи, отже, є ідеологією такої крайності розвитку суспільства, як класичний (дикий) капіталізм.
Ця парадигма нав»»язується країнам периферії світового господарства з метою полегшення поглинання їх ринку.
Викладене дає змогу повернутися до поставленого питання: національна ідея не спрацювала чи її зрадили?
Очевидно, що реформи почалися під гаслами національної ідеї в частині розбудови держави, а не нації.
Але з тих пір, як стратегія реформ була віддана на відкуп іноземним радникам і консультантам, вони почали працювати не на українські національні інтереси, а на інтереси своїх країн — країн елітаризму.
Таким чином, була зраджена українська національна ідея в частині державотворення, яке розпочинається з досягнення економічної незалежності.
Щодо розвитку нації (тобто проблеми добробуту народу, його культури, майбутнього), то ним так і не розпочали займатися. Більше того, не протистоять і геноциду нації як засобу досягнення мети розвинутих країн – завоюванню ринку України.
Наголосимо, що особливі роль і місце національної ідеї — саме на перехідному етапі розвитку суспільства, на етапі його трансформації. Це випливає з того, що національна ідея є комплексною, бо охоплює всі сторони життя нації, організовує його і передбачає ефективне використання інститутів держави, державного регулювання. В той же час на перехідному етапі в суспільстві ринкові механізми саморегуляції можуть бути ефективними тільки при наявності раціональної структури економіки, яку вони самі по собі в принципі не здатні створити.
Раціональну структуру економіки можна створити тільки втручанням держави в економіку, тобто через державне регулювання і отже, на основі національної Ідеї.
В усталеному режимі суспільства зменшується роль державного регулювання і, отже, зменшується навантаження на національну ідею в межах внутрішньої політики. Стосовно зовнішньої політики все залежить від національних інтересів на даному історичному етапі розвитку нації.
Національна ідея має стати основою настанови національної свідомості на:
— гармонійний розвиток людини, зв»»язок її з природою, рідною землею, турботу про здорове навколишнє середовище, державну підтримку всіх форм власності, на родинний принцип успадкування, колективний спосіб праці на землі;
— соборність, збереження і непорушність кордонів і захист територіальної цілістності держави;
— духовну та культурну цілісність і самобутність, єдність духовності і моралі, що не заперечують прогресивних надбань інших націй;
— патріотизм усіх громадян України, самостійність і незалежність дій владної еліти в національних інтересах України;
— родину — основний осередок суспільства, що разом з державою відповідає за виховання здорового молодого покоління;
Таким чином, щоб Україна стала розвинутою державою з високим життєвим рівнем народу, то в основу ідеології нового курсу реформ для неї може бути покладена тільки національна ідея як основа злагоди, єднання і целеспрямованноі діяльності суспільства в інтересах кожного її члена та майбутніх поколінь. І ця ідея може бути реалізована лише національно свідомими українськими патріотами.
ПОЛІТИЧНА ЕЛІТА І НАРОД УКРАЇНИ
Питання, хто винен у тому, що системна криза в Україні весь час поглиблюється, — незрілий народ чи не компитетна й корумпована політична еліта України? Чому від падіння виробництва біднішають не всі: широкі верстви населення зубожіють, а невелика частка населення — «нові українці», компрадорська буржуазія, до якої входять і представники правлячої політичної еліти — казково багатіють? І на ці питання є одна відповідь.
Стратегічною спільною причиною цих конфліктів є ідеологія реформ за єдиною моделлю Чиказької школи, яку проводять в Україні фанатики монетаризму МВФ.
Незалежно від науково-технічного розвитку, географічного положення, менталітету народу, МВФ, надаючи кредити, нав»»язує свої умови, свою модель реформ, де ключовими є три позиції:
— беззастережна лібералізація економіки як у внутрішній, так і зовнішній політиці;
— тотальна приватизація за моделлю латиноамериканських країн;
— повне відлучення держави від втручання в економіку.
Все це реалізується за допомогою програми «шокової терапії» — програми без економічної мети, програми антилюдської її головне завдання — довести постсоціалістичні країни до точки неповернення навіть ціною великих жертв. І жертвами цих реформ е широкі верстви населення, по відношенню до яких «успіхи» реформ стали початком їх економічного геноциду.
Світовий досвід свідчить, що політична еліта ніде і ніколи ідеальною не буває, але буває різним її «рівень апетитів».
Якщо норма нерівності визначається в розвинутих країнах співвідношенням 1 до 5-7. то в Україні це співвідношення 1 до ЗО.
Якщо в розвинутих країнах 65-70 % населення належить до середнього класу (це дрібний власник, кваліфікований робітник, вчений, лікар, вчитель та ін.). то в Україні всі вони опинились на узбіччі розвитку суспільства серед тих 80 %, які проживають за межею бідності.
Нині найвищий стандарт життя — в Японії (4,3:1). а найнижчий серед розвинутих краін – у США (8,9:1).
Стандарт життя широких верств населення є показником патріотизму та виваженості владної й політичної еліти відносно інтересів держави. В межах геоекономіки стандарт життя як відношення до багатства країн периферії світового господарства складає 59:1 і має тенденцію до збільшення.
Лібералізація, відкритість та інтеграція в межах геоєкономіки ведуть до збагачення країн елітаризму, та зубожіння периферії світового господарства (в 1960 р. вказане співвідношення складало(40:1).
В усіх випадках розв»»язання соціальних проблем потребує від владної еліти пожертвувати частину свого прибутку на користь широких верств населення, тобто перебрати на себе позитивні риси владної еліти країн елітаризму і працювати над поліпшенням стандарту життя в Україні — зменшенням співвідношення прибутків найбагатших і найбідніших. Тягар виходу з кризи, тягар трансформації суспільства повинні взяти на себе всі члени суспільства.
Потрапивши у фінансову залежність від МВФ, президенти та уряди вже не можуть відмовитися від його кредитів і умов співпраці. Але ринковий шок і стратегічні інтереси країни — речі несумісні. У такій ситуації МВФ іде на змову з урядами залежних країн у боротьбі проти їх парламентів, котрі відстоюють інтереси виробництва своїх країн, а отже, інтереси широких верств населення, інтереси науки, освіти, культури.
Політична та владна еліта України, декларуючи гасло піклування про своїх підданих, ніколи не докладала особливих зусиль до його реалізації.
Народ же України, політичне інертний, довірливий, практично безмовний: «Його називають мудрим і терплячим, а він просто інертний. Це біля 3 млн. нашого населення обдурили «нові українці» через довірчі товариства, трасти, а уряд мовчить».
Особливу роль у відносинах владної еліти та народу відіграють засоби масової інформації. Якщо засоби масової інформації стають на бік владної еліти — то це шлях до тоталітаризму, якщо ж вони на боці громадянського суспільства — то це шлях до розвинутої демократії.
Сьогодні за їх допомогою йде вміла маніпуляція громадською думкою. З одного боку, начебто, і виявляється обурення жалюгідним становищем народу, співчуття йому, та водночас заяви народних депутатів і керівництва профспілок на його захист називаються не інакше, як дешевим популізмом, а то й намаганням розкачати човен. Це на нашому телебаченні колону дсмонстрантів-освітян, які по декілька місяців не отримували заробітну плату можуть назвати «натовпом».
Що ж тоді демократія? Як відстоювати права широких верств населення?
Нас привчають до думки про необхідність «твердої руки», наведення «залізного порядку», що на мові політики означає встановлення номенклатурно-кланової диктатури.
Таким чином, цінності гуманізму і лібералізму, що концентруються в понятті «прав людини», в практиці світової історії нашого століття обертаються на периферії світового господарства, в постсоціалістичних країнах самозапереченням.
Як писав Ф. М. Достоєвський: «Що таке liberte? Свобода. Яка свобода? — Однакова свобода всім робити все, що завгодно, в межах закону. Коли ж можна робити все що завгодно? Коли маєш мільйон. Чи дає свобода кожному по мільйону? НІ. Людина без мільйону — це не той, що робить все, що завгодно, а той, з яким роблять все, що завгодно».
Хочу зазначити, що економічним підґрунтям тоталітарних режимів є такий стан в суспільстві, коли влада об»»єднується із власністю. Так було при комуністичному режимі, коли державна власність належала партноменклатурі, так було при фашистському режимі, коли влада встановила жорсткий державний контроль на основні засоби виробництва. Те саме спостерігаємо і зараз, коли власність перебирає на себе тіньова економіка (80 % коштів знаходиться в її руках), що тісно сплелась із частиною владної еліти та банківської системи. Опанувавши контрольним пакетом акцій в економіці, тіньовики роблять все можливе, аби заволодіти контрольним пакетом акцій і в політиці.
У цілому в Україні, за сприяння МВФ. відтворюються наступні ознаки тоталітарного режиму:
— скорочуються витрати на соціальні програми;
— відбувається монополізація влади:
— підсилюється боротьба з опозицією;
— підсилюються поліцейські функції держави при неувазі до Збройних Сил України;
— створюється монополія на інформацію.
Хто ж за цих умов може розбудити, просвітити народ, який обрав би демократичний шлях, гідних політичних лідерів? Цю місію можуть виконати лише патріоти, ті, хто, розуміє і вміє аналізувати ситуацію в масштабах геоекономіки.
Категория: Программа и Манифест
