***
Щаслива я, що не твоя дружина,
Що кожен день стоїть біля вікна…
А за вікном цвіте, цвіте ожина,
Близька й далека, як її весна.
Роки минають, а вона чекає
Що ти своє кохання принесеш…
Ожина сивим цвітом опадає,
Та знову ти від іншої ідеш…
Спасибі, що залишив мою долю,
Спасибі за вікно, що не моє,
За не мою ожину, і за волю,
І за любов, яка у мене є!

***
Що у на спільного з тобою?
Те, що не трапилось із нами…
Те, що судилось та не сталось,
Що не зробило нас панами
Своєї долі й залишило
Поневірятися у світі самотнім…
І дощем розлучень не змило
Кохання, що не відбулося,
Лишивши ностальгічну тугу,
Що нам зустрітись довелося,
А більшого ми не змогли…

***
Яке ж п’янке ти, почуття свободи
Після років заручниці кохання!
Коли чуття й думки доходять згоди,
І ніби повертаючись з заслання
Життя впускаю в себе по …

Метки: Катарина Синчилло, поэзия

Из писем телезрителей: Катарине Синчилло
Знаете, Вы просто молодец и умничка! То, что я увидел и услышал, мне очень понравилось! Совершенно неожиданно….. Ведь современный экран, в подавляющем большинстве случаев, вне нравственности. В сплошной такой расслабухе. Понятия Добра и Зла, этики, духовной красоты, чувства прекрасного абсолютно не артикулированы. Теперь в этом вопросе появилась какая-то зыбкость, и она делает людей несчастными. С молодежью же сейчас очень сильно работают: растят людей, для которых главное в жизни — потребление. Во многом это удалось. Но, все равно, у людей есть ощущение своего одиночества, желание найти что-то общее, забиваемые модными брендами и рингтонами. Иногда кажется, что у нас пытаются украсть жизнь. И на фоне той гламурной пошлятины и шуток «ниже пояса», проповедуемых современными косноязычными кумирами (типа пэтэушника …

Метки: Катарина Синчилло, поэзия, телеконкурс